побільшати

ПОБІ́ЛЬШАТИ, аю, аєш. Док. до бі́льшати.

Не слуха [жаба]… дметься… дметься… — Що, сестро, як тобі здається, Побільшала хоч трохи я? (Гл., Вибр., 1957, 45);

Вона вже виросла, набралася сили і руки побільшали (Коцюб., І, 1955, 15);

Перед очима її побільшало місячне коло, але не стало ясніше (Стельмах, І, 1962, 342);

Вона зблідла ще більше, злякано стала, очі в неї побільшали (Загреб., Шепіт, 1966, 47);

Як побільшають індичата, почнуть добиратися ростом до старих індиків, то вона почне на їх гукати (Мирний, IV, 1955, 294);

Не ходила на грища та вечорниці, як і побільшала, бо парубки сміялись з рябої Оксани (Л. Янов., І, 1959, 32);

Якось наче аж побільшав чоловік: всі економські слухають і прислухаються до нього (Стельмах, І, 1962, 605);

Гомін ще побільшав, одні сміялися з Семена, другі вмовляли та потішали, інші знов і собі плакати заходилися (Л. Укр., III, 1952, 562);

Надвечір мороз побільшав, під ногами рипів сніг (Гур., Друзі.., 1959, 160);

// безос. Зрости кількісно; прибути.

Він.. глянув на річку. Води ще побільшало (Гр., І, 1963, 416);

— На те літо у нас тридцять пар воликів уже буде. Побільшає і тракторів (Жур., Дорога.., 1948, 119);

Дівчина не відала, що сьогодні її слухачів побільшало (Мушк., Серце.., 1962, 54);

Клопоту побільшало.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me