1. Словник української мови в 11 томах

повитчик

ПОВИ́ТЧИК, а, чол. У Росії XVI—XVII ст. — служитель канцелярії, який відав діловодством у суді.

— На їхніх скатованих тілах купці, феодали Строганови, робили собі мільйони. Так, робили з допомогою своїх повитчиків, своїх управителів, які вимотували всі жили в рабів-робітників (Олесь Донченко, II, 1956, 61).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повитчик — пови́тчик іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. повитчик — -а, ч. У Росії 16-17 ст. – служитель канцелярії, який відав діловодством у суді. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. повитчик — ПОВИ́ТЧИК, а, ч. У Росії XVI–XVII ст. – служитель канцелярії, який відав діловодством у суді. Но Терпило, понадіявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами... Словник української мови у 20 томах