1. Словник української мови в 11 томах

повкидати

ПОВКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Вкинути куди-небудь, у щось усе або багато чогось, усіх або багатьох.

От сеє скінчивши, Маруся усе прибрала і з стола теж бережно змела, і усі крихти, і кісточки, і лушпиння з яєць повкидала у піч (Кв.-Осн., II, 1956, 68);

[Молодиця:] В мене одна одним хата, та й ту однімають. Де ж я з дітьми дінуся? У річку хіба мені їх повкидати? (Мирний, V, 1955, 131);

— Коли ж пани захотіли бути хитрішими за дідька — панувати над усіма, — їх чорт повиловлював уночі на балах, повкидав у свій мішок, зав’язав та й полетів до моря топити (Стельмах, І, 1962, 561).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повкидати — повкида́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. повкидати — див. кидати Словник синонімів Вусика
  3. повкидати — -аю, -аєш, док., перех. Вкинути куди-небудь, у щось усе чи багато чогось, усіх чи багатьох. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. повкидати — ПОВКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що. Вкинути куди-небудь, у щось усе або багато чогось, усіх або багатьох. От сеє скінчивши, Маруся усе прибрала і з стола теж бережно змела, і усі крихти, і кісточки, і лушпиння з яєць повкидала у піч (Г. Словник української мови у 20 томах
  5. повкидати — Повкида́ти, -да́ю, -єш гл. Бросить во что нибудь (во множествѣ). Лушпиння з яєць повкидала в піч. Кв. Ти Боже, в рів глибокий, повкидаєш на, погибель. К. Псал. 127. Повів їх (жидів) дурінь до річки, повкидав по одинцю. Драг. 347. Словник української мови Грінченка