1. Словник української мови в 11 томах

поводатар

ПОВОДА́ТАР, я, ч. Те саме, що поводи́р.

Вже не попадайсь їм [парубкам] на дорозі ніхто: чи перекупки з коробками, чи москаль з квасом, чи сліпці з поводатарем.., — нікому нема розбору (Кв.-Осн., II, 1956, 19);

Нагайками розганяли [жовніри] чигиринців, шукали другого кобзаря та їхнього поводатаря (Ле, Наливайко, 1957, 452);

Між ними [хлопцями] один був вищий од усіх цілою головою: то був їх поводатар (Н.-Лев., І, 1956, 335).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поводатар — повода́тар іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. поводатар — див. апостол Словник синонімів Вусика
  3. поводатар — -я, ч. Те саме, що поводир. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. поводатар — Поводатар, -ря; -тарі, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. поводатар — ПОВОДА́ТАР, я, ч. Те саме, що поводи́р. Вже не попадайсь їм [парубкам] на дорозі ніхто: чи перекупки з коробками, чи москаль з квасом, чи сліпці з поводатарем.., – нікому нема розбору (Г. Словник української мови у 20 томах
  6. поводатар — ПОВОДИ́Р (той, хто водить когось, перев. сліпого, указує комусь дорогу), ПОВОДА́Р, ПОВОДА́ТАР, ПОВОЖА́ТИЙ, МІХОНО́ША, ХЛО́ПЕЦЬ заст., ДІДОВО́Д (ДІДОВІ́Д) діал. (той, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння). Словник синонімів української мови