1. Словник української мови в 11 томах

повчити

ПОВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех.

1. Док. до повча́ти.

Всіх повчає, кого тільки не стріне. Хлібом не годуй, — дай повчити! (Довж., І, 1958, 74).

2. Вчити, навчати якийсь час.

— Треба буде прохати Наталю, щоб вона, Яша, трохи повчила тебе історії там… географії (Вас., II, 1959, 59).

3. Покарати, провчити.

— Північна княгиня, — говорив імператор Костянтин.., — дуже дика, горда й неприступна, але, я думаю, ми зуміємо її повчити і навчити (Скл., Святослав, 1959, 143);

// розм. Побити, караючи за яку-небудь провину.

Іноді таки й різочкою добре повчить [старий Левка] (Кв.-Осн., II, 1956, 256).

4. Вивчити все або багато чого-небудь.

Уроки він повчив ще вчора (Донч., Ю. Васюта, 1950, 91).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повчити — повчи́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. повчити — -чу, -чиш, док., перех. 1》 Док. до повчати. 2》 Вчити, навчати якийсь час. 3》 Покарати, провчити. || розм. Побити, караючи за яку-небудь провину. 4》 Вивчити все чи багато чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. повчити — ПОВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., кого, що. 1. Док. до повча́ти. Всіх повчає, кого тільки не стріне. Хлібом не годуй, – дай повчити! (О. Довженко). 2. Вчити, навчати якийсь час. – Треба буде прохати Наталю, щоб вона, Яша, трохи повчила тебе історії там... Словник української мови у 20 томах
  4. повчити — КАРА́ТИ кого (накладати кару, здійснювати покарання за щось), РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ з ким, підсил., ПРА́ВИТИСЯ з ким, розм.; ПРОВЧА́ТИ (ПРОУ́ЧУВАТИ) розм., НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ) розм., ПОВЧА́ТИ (ПОУЧА́ТИ) розм. Словник синонімів української мови
  5. повчити — По́вчити, -чу, -чиш гл. Сооружать? мастерить? Хату повчу, та й не сповчу й досі. Вас. 208. --------------- Повчити, -вчу, -вчи́ш гл. Поучить; проучить. Та так тебе повчу, що й до віку не візьмешся за чарку. Кв. Словник української мови Грінченка