1. Словник синонімів української мови

повчити

КАРА́ТИ кого (накладати кару, здійснювати покарання за щось), РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ з ким, підсил., ПРА́ВИТИСЯ з ким, розм.; ПРОВЧА́ТИ (ПРОУ́ЧУВАТИ) розм., НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ) розм., ПОВЧА́ТИ (ПОУЧА́ТИ) розм. (здійснювати покарання для науки комусь); ЛАТА́ТИ розм. (б'ючи); ШОМПОЛУВА́ТИ розм. (б'ючи шомполами). — Док.: покара́ти, скара́ти, укара́ти, розпра́витися, провчи́ти (проучи́ти), навчи́ти (научи́ти), повчи́ти (поучи́ти), полата́ти. Тоді будеш знати, як будуть карати І на руки і на ноги Диби набивати (пісня); Кінні козаки робили облави і вже кількох дезертирів упіймали. Впіймані підлягали воєнно-польовому суду, який дуже суворо розправлявся з дезертирами, посилаючи їх на шибеницю (О. Донченко); — Живемо собі та слухаємо, як гайдамаки правляться з панами (Панас Мирний); (Олекса:) Знаєш, що ти за цяцька! Тобі давно місце на шибениці, давно б пора киями проучить!.. (С. Васильченко); Доведеться йому трохи нагадати ті часи, коли Лук'янові хлопці отаких замудрих дрючками навчали (І. Муратов); Дід вицупив із-за сволока батуру, якою, певно, не раз повчав свого внука Миколку (Григорій Тютюнник); Галушківський, де міг, латав його (мужика) нагаєм (Б. Грінченко); Зараз нас мали шомполувати. Я ніколи не думав, що мене колись хтось може шомполувати (Ю. Смолич).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повчити — повчи́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. повчити — -чу, -чиш, док., перех. 1》 Док. до повчати. 2》 Вчити, навчати якийсь час. 3》 Покарати, провчити. || розм. Побити, караючи за яку-небудь провину. 4》 Вивчити все чи багато чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. повчити — ПОВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., кого, що. 1. Док. до повча́ти. Всіх повчає, кого тільки не стріне. Хлібом не годуй, – дай повчити! (О. Довженко). 2. Вчити, навчати якийсь час. – Треба буде прохати Наталю, щоб вона, Яша, трохи повчила тебе історії там... Словник української мови у 20 томах
  4. повчити — ПОВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех. 1. Док. до повча́ти. Всіх повчає, кого тільки не стріне. Хлібом не годуй, — дай повчити! (Довж., І, 1958, 74). 2. Вчити, навчати якийсь час. Словник української мови в 11 томах
  5. повчити — По́вчити, -чу, -чиш гл. Сооружать? мастерить? Хату повчу, та й не сповчу й досі. Вас. 208. --------------- Повчити, -вчу, -вчи́ш гл. Поучить; проучить. Та так тебе повчу, що й до віку не візьмешся за чарку. Кв. Словник української мови Грінченка