повів

ЗА́ПАХ (властивість речовин діяти на органи нюху і сприйматися ними), ПО́ВІВ, ПО́ДИХ, ДУХ розм., ПАХ розм., поет.; ЧАД (міцний, густий запах); ПРИ́ПАХ розм. (легкий запах); НАСТІ́Й (стійкий); ДУШО́К розм., ЗАПАШО́К розм. (перев. неприємний припах). Гіркуватий запах квіток лоскотав йому ніздрі (В. Козаченко); В сухий настій лісових трав і квітів вплітається вологий повів нещодавно внесених з льоху яблук і ярого меду (М. Стельмах); Гіркі подихи піднесе мені степ (Ю. Яновський); Йшов землянкою запашний полинний дух (З. Тулуб); Матіола квітла на грядках.. І лила лукаво-ніжний пах В сині вікна білого сільбуда (М. Рильський); Ані черешень, ані гаю, ані струнких тополь, — зате все в млоснім чаді завмирає, коли акація цвіте (І. Муратов). — Пор. 1. па́хощі.

ОЗНА́КА (те, що вказує на що-небудь, свідчить про щось), ПРИКМЕ́ТА, ЗНАК, ПОКА́ЗНИК, СВІ́ДЧЕННЯ, ПО́ДУВ, ПО́ДИХ, ДИ́ХАННЯ, ПО́ВІВ, ПРО́БЛИСК (про те, що вказує на наближення чого-небудь, що становить початок, ледве помітний вияв чогось). Слідом за ним вносять Прісціллу з слабкими ознаками притомності (Леся Українка); Просто дивно, яка в нас осінь. Властиво-жадних прикмет осені нема: скрізь зелено (М. Коцюбинський); Чубенко їхав попереду,.. він куняв, і це було показником його непошкоджених нервів (Ю. Яновський); Пушкін знав Україну й любив український народ, цікавився історією.. Тому багато свідчень (М. Рильський); Він.. надто сильно привик ходити утертою стежкою, жити в старім традиційнім ладі і світогляді, щоби міг зрозуміти подуви нового часу (І. Франко); Б'є Велика революція.., її подих чути в вітрі, що колише трупи на колючому дроті перед окопами (Ю. Яновський); Повів весни вже чули дерева (Є. Куртяк); Від перших проблисків нашого відродження аж до 1849 року ми раз у раз стрічаємо сліди впливу Котляревського на наших писателів (письменників) (І. Франко).

ПА́ХОЩІ мн. (приємний запах), АРОМА́Т, ПО́ВІВ поет., ПА́ХОЩ рідше, ПА́ХІЛЛЯ діал.; ТРУ́НОК (сильний, п'янкий запах). На Ватю ніби звідкілясь пахнуло теплом, ароматом саду, пахощами пишного квітника (І. Нечуй-Левицький); В кімнатці вчителя пахне фарбою і нещодавно розмерзлою землею — це повів скромних лісових невісток, що білою піною вкривають гаї (М. Стельмах); Виноград цвіте-буяє, Любу пахощ розливає (А. Кримський); Стружки.. шелестіли під пальцями і все дратували француза своїм пахіллям, таким знайомим Раймондові ще з далеких років дитинства (П. Загребельний); Над ланами гуляє вітерець, напахчений весняними трунками (Я. Гримайло). — Пор. за́пах.

ПО́ВІВ (віяння вітру), ПО́ДУВ, ПОВІВА́ННЯ, ПО́ДИХ, ПО́РУХ, ПОРИ́В (сильний). Усе в полі росло й зріло в тиші й супокої, все мліло в росах і перших повівах вітерця (О. Сизоненко); Від вітрового подуву розвіялась сива мла над водою (І. Франко); В райцентрі спека розпекла дахи, І все блищить, як скло, і очі ріже, І тільки з поля повівання свіже Станційних яворів чуткі верхи Розгойдує... (В. Мисик); Неначе вітрець подихом зашамотів вершечками очерету та осоки над теплою водою (І. Нечуй-Левицький); Як хочеться підійти до тієї дівчини... Але урочистість, що панує тут, легкий порух вітру, що лине з далеких лиманів, виразна мовчазність усіх присутніх стримують (М. Чабанівський); Вітер розгулювався.. Налітаючи поривами із-за будівель, підпихав Оленчука в спину (О. Гончар).