повівання
ПО́ВІВ (віяння вітру), ПО́ДУВ, ПОВІВА́ННЯ, ПО́ДИХ, ПО́РУХ, ПОРИ́В (сильний). Усе в полі росло й зріло в тиші й супокої, все мліло в росах і перших повівах вітерця (О. Сизоненко); Від вітрового подуву розвіялась сива мла над водою (І. Франко); В райцентрі спека розпекла дахи, І все блищить, як скло, і очі ріже, І тільки з поля повівання свіже Станційних яворів чуткі верхи Розгойдує... (В. Мисик); Неначе вітрець подихом зашамотів вершечками очерету та осоки над теплою водою (І. Нечуй-Левицький); Як хочеться підійти до тієї дівчини... Але урочистість, що панує тут, легкий порух вітру, що лине з далеких лиманів, виразна мовчазність усіх присутніх стримують (М. Чабанівський); Вітер розгулювався.. Налітаючи поривами із-за будівель, підпихав Оленчука в спину (О. Гончар).
Значення в інших словниках
- повівання — (рух вітру) повів, подих, (сильніший) порив. Словник синонімів Полюги
- повівання — повіва́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- повівання — -я, с. Дія за знач. повівати 1). || Свідчення, прикмета наближення, настання чого-небудь, ознака чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повівання — ПОВІВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. повіва́ти 1. Непереможною силою тягло їх з тюремних мурів, і вони йшли ні на що не зважаючи .. собою широку блакить небесну, щоби почути повівання вільного вітру (Б. Грінченко); Лесі здалося, що це було зовсім недавно. Словник української мови у 20 томах
- повівання — ПОВІВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. повіва́ти 1. Лесі здалося, що це було зовсім недавно. Сонячний весняний день, галасливий гурт школярів, вантажні автомашини з тендітними деревцями-саджанцями, лоскотливе повівання.. Словник української мови в 11 томах