повівати

ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше, ТХНУ́ТИ рідше, ПРОДИХА́ТИ розм.; СТУДИ́ТИ (про холодний вітер); РВА́ТИ, БУРХА́ТИ, ШУГА́ТИ, ШИБА́ТИ розм. (сильно поривчасто). — Док.: війну́ти, повійну́ти, повіну́ти, пові́яти, поду́ти, ду́нути, поду́нути, подихну́ти, дихну́ти, прові́яти, проду́ти, дмухну́ти, заві́яти, заду́ти, потягну́ти, потягти́, рвону́ти, шугну́ти, шугону́ти, шибну́ти, шибону́ти. Вітер віє і стогне, квилить (Б. Грінченко); Легенький вітерець повівав, неначе подихував од заходу і шелестів листком (І. Нечуй-Левицький); Дме сильний, але теплий вітер (М. Коцюбинський); Падав дрібний сніжок, подував різкий вітер (А. Хижняк); Подув холодний вітер, почалися заморозки (Д. Бедзик); Теплий вітер дихав з-за Дніпра (М. Чабанівський); А там коло дверей так хороше: вітерок легенький провівав (Панас Мирний); Світило сонце, помалу продував запашний степовий вітрець (С. Васильченко); Сей-то вітер.. як дмухнув, так де і хмари подівалися (Г. Квітка-Основ'яненко); Холодний вітер тяг з півночі (Г. Коцюба); З Дніпра потягнув вітрець (Марко Вовчок); Хіба тобі (вітре) немає простору віятися попід небосклоном (Панас Мирний); На його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітер (І. Нечуй-Левицький); Вітерець устиг обтрусити росу з віт, приємно продихав крізь дерева (І. Ле); Студив холодний морський вітер (І. Микитенко); Насилу на ґаночок вибралась (дівчина), так рвав вітер (А. Головко); Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав (Л. Боровиковський); Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору. Без будь-яких перепон шугав тут вітер (А. Шиян).

ВІ́ЯТИ чим, безос. (про тепло, холод, запах і т. ін. — доноситися, розноситися, ширитися в повітрі), ПОВІВА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), НЕСТИ́, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ТХНУ́ТИ. — Док.: війну́ти, пові́яти, потягти́, потягну́ти, понести́, поду́ти, поду́нути, дихну́ти, проду́ти, тхну́ти, пахну́ти розм. Дав Бог весну, віє теплом, із стріх вода капле (Марко Вовчок); На Івашка війнуло духом сушеної калини (О. Донченко); З лісу тягло хвоєю і гнилим деревом (В. Собко); Цвіли сади, білі-білі стояли; Несло пахощами (А. Тесленко); Повівало ніжними пахощами акацій (Ю. Збанацький); Свіжість потягла з-за будинку (І. Ле); Подувало з моря штормовим вітром (В. Кучер); По хаті продувало різким холодом (І. Франко); Йон зупинивсь. На нього тхнуло теплом з піддашшя (М. Коцюбинський); Передранкова вогкість пахнула мені в лице, коли я розчинив двері надвір (Ю. Смолич).

КОЛИХА́ТИСЯ (про що-небудь гнучке, висяче тощо — злегка ворушитися під дією чогось), КОЛИСА́ТИСЯ, ГОЙДА́ТИСЯ, КОЛИВА́ТИСЯ, МЕТЛЯ́ТИСЯ, МАТЛЯ́ТИСЯ (МОТЛЯ́ТИСЯ) розм., МАЙТАЛА́ТИ діал., МАЙТАЛА́ТИСЯ діал., МАЙТАЛА́ЧИТИ діал., МАТНА́ТИСЯ діал., ШЕЛЕВІ́ТИ діал., ШЕЛЕВІ́ТИСЯ діал.; МАЙОРІ́ТИ, МОТА́ТИСЯ, МА́ЯТИ, МА́ЯТИСЯ, РОЗВІВА́ТИСЯ, ПОВІВА́ТИ (під дією вітру); ПОЛОСКА́ТИСЯ, ПОЛОСКА́ТИ (на вітрі — про знамена, білизну, вітрила); ПОКОЛИ́ХУВАТИСЯ, ПОГО́ЙДУВАТИСЯ (злегка або час від часу). — Док.: колихну́тися, поколихну́тися, колисну́тися, гойдну́тися, коливну́тися, мотну́тися, розві́ятися. Колихалися бойові прапори, пробиті кулями, обпалені вогнем баталій (Ю. Яновський); Вітер потягав легко, а збіжжя колисалося вже повним колоссям (Н. Кобринська); Безшумно й ритмічно гойдається важке гілля смереки (Г. Хоткевич); Бур'яни стояли тихо й не коливались (І. Нечуй-Левицький); За плечима в кожного мотлялася порожня торбина (П. Панч); Широкі рукави майталали сюди й туди (Панас Мирний); На її сивій голові, наче коробка, чорна хустка майталається (Панас Мирний); Сірий незастебнутий плащ на ньому майталачив полами на вітрі (І. Ле); Почимчикувала (дівчина) житами, тільки одежина матнається (Панас Мирний); Тільки високі лопухи в саді шелевілися (І. Франко); На темно-синьому тлі хмари білими метеликами майоріли хустки дівчат (Є. Кравченко); Довгі без кінця мережі моталися на легкому вітрі (І. Нечуй-Левицький); Стрічка має за віночком вродливої дівчини (Леся Українка); Їх одежа й хустки аж повівали в кружанні (О. Кобилянська); Високо в небі над Києвом у світлі прожекторів полощеться знамено (І. Цюпа); Світить вогнем Хрещатик, Прапор в вітрах полоще (А. Малишко); Перед вікном сумно погойдувалась пальма (Ю. Бедзик).

МАХА́ТИ (робити рухи, помахи чимось у повітрі; помахом подавати знак наблизитись, виконати якусь дію тощо), ВИХА́ТИ, ВІ́ЯТИ, МА́ЯТИ, ПОВІВА́ТИ розм., МОТА́ТИ розм.; ЗМА́ХУВАТИ (робити рух знизу вгору); КИВА́ТИ (помахом руки, предмета давати комусь знак наблизитися, виконати якусь дію тощо); ПОКИ́ВУВАТИ (злегка); БАЛА́МКАТИ діал. (недбало); ВИЛЯ́ТИ чим, розм., ВИХЛЯ́ТИ чим, розм. (про собак — крутити хвостом). — Док.: махну́ти (махону́ти), вихну́ти, ві́йнути, пові́яти, майну́ти, мотну́ти, змахну́ти, кивну́ти, покива́ти, вильну́ти. На рові стоїть засмикана конячина й, незважаючи на людей, махає хвостом і сумно хитає головою (В. Винниченко); — Я зупинився, мовчки махаю йому рукою, щоб з дерева злазив (Григорій Тютюнник); Микола зняв шапку і вихав нею над головою (І. Нечуй-Левицький); Над бездонними глухими ущелинами віють крилами чорні птахи (О. Донченко); Трьомсин їде холодочком, Малахаєчкою має, Мов коня-то підганяє (І. Манжура); Їх одежа й хустки аж повівали в кружанні (О. Кобилянська); Безсильно крізь сльози мотала (Маруся) рукою — іди, іди (Г. Хоткевич); Вибухнув постріл, лейтенант змахнув руками, мов веслами, і впав навзнак (П. Колесник); Зиркнув на берег, а там Коська. Таємниче рукою киває, до себе кличе (Ю. Збанацький); Дід Мартин навіть головою покивує — видно, зійшлися з його думками Кобзареві (М. Олійник); А впорожні йшла (Улянка) помалу, човгаючи ногами і безсило баламкаючи руками (Леся Українка); Шарко виляв хвостом у реп'яхах (П. Панч); Жучка.. переступила з ноги на ногу, вихляла хвостом (Б. Антоненко-Давидович).

ПА́ХНУТИ (видавати запах перев. приємний), ПАХТІ́ТИ розм., ПАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ДУШІ́ТИ розм.; ДУХМЯНІ́ТИ, ПАШІ́ТИ розм. (дуже сильний); ВІ́ЯТИ (обдавати запахом); ПОВІВА́ТИ (злегка або час від часу обдавати запахом). Букети нагідок, красолі, чорнобривців стояли в кухликах на розчинених вікнах. Вони духмяніли на всю вулицю, але ще більше пахнув любисток, яким посипали долівку (П. Панч); Ти чуєш, як пахтить земля!.. (В. Сосюра); Дурманно пахкотить полин (В. Козаченко); Оце заслухалась солов'їв да любисточку ввірвала — у голови положу, щоб душіло (Ганна Барвінок); Отрутою пашать нічні квітки (М. Старицький); Тихе озеро незриме Віє духом трав'яним (М. Рильський); З дворища, обнесеного високим парканом, повівало гострим, гнилим запахом жому (Григорій Тютюнник). — Пор. I. відго́нити, I. смерді́ти.