1. Словник української мови в 11 томах

повівати

ПОВІВА́ТИ, а́є, недок.

1. Віяти злегка або час від часу (про вітер).

Заспіваю, — море грає, Вітер повіває, Степ чорніє (Шевч., І, 1963, 73);

У цій просторій палаті.. двері й вікна розчинені, крізь них повіває свіжий вітер з Дніпра (Скл., Святослав, 1959, 35);

// Розноситися, ширитися в повітрі.

Густий запах пізніх гречок і сухої стерні повівав з поля (Коцюб., II, 1955, 375);

В повітрі повівала прохолода (Досв., Гюлле, 1961, 141);

*Образно. — Мовчали [співрозмовники], наче слухали, як на них звідусюди повіває сива давнина (Кучер, Трудна любов, 1960, 115).

2. безос., чим. Обдавати подувом (пахощів, прохолоди і т. ін.).

Над водою вставав туман і повівало холодком (Вас., Вибр., 1954, 88);

— Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати — Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 109);

// Свідчити про наближення, швидке настання чого-небудь.

Зійшли сніги, шумить вода, Весною повіва (Граб., І, 1959, 327);

// перен. Віддавати чим-небудь; поширюватися.

Спокоєм, мирною жнив’яною тишею повівало з навколишніх ланів (Коз., Гарячі руки, 1960, 147).

Хо́лодом повіва́є від кого — хто-небудь дуже стримано поводиться з кимсь, неприязно ставиться до когось.

Від робітників холодом повівало на Шафороста (Баш, На.. дорозі, 1967, 15).

3. рідко. Розвіватися, маяти.

З непогамованою.. охотою гуляли вони. Їх одежа й хустки аж повівали в кружанні (Коб., І, 1956, 459);

Над Петроградом повіває Червоний прапор бойовий (Тарн., З дал. дороги, 1961, 76);

// чим. Махати чим-небудь.

То, вдершись на скалу, камінчик [дівка] кине В наш монастир, платочком повіва (Фр., XIII, 1954, 290);

Губернатор тримав у руці віяло з великих орлячих сірих крил і повівав ним собі на довгі сиві вуса, що поважно коливались… (Досв., Гюлле, 1961, 72).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повівати — повіва́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. повівати — (злегка) віяти, подихати, подувати; (- запах) ШИРИТИСЯ, сов. розноситися; (весною) П. дихати; (- прапор) майоріти, маяти; (чим) махати. Словник синонімів Караванського
  3. повівати — -ає, недок. 1》 Віяти злегка або час від часу (про вітер). || Розноситися, ширитися в повітрі. 2》 безос., чим. Обдавати подувом (пахощів, прохолоди і т. ін.). || Свідчити про наближення, швидке настання чого-небудь. || перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. повівати — Маяти, майнути, вимаювати, вимайнути, замаяти, змайнути, промаювати, промайнути, майоріти, вимайорювати, вимайоріти, повимайорювати, зімайорювати, зімайоріти, позімайоріти, промайорювати, промайоріти, попромайорювати Словник чужослів Павло Штепа
  5. повівати — Повіва́ти, -віва́ю, -віва́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. повівати — ПОВІВА́ТИ, а́є, недок. 1. Віяти злегка або час від часу (про вітер). Заспіваю, – море грає, Вітер повіває, Степ чорніє (Т. Шевченко); У цій просторій палаті .. двері й вікна розчинені, крізь них повіває свіжий вітер з Дніпра (С. Словник української мови у 20 томах
  7. повівати — ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше... Словник синонімів української мови
  8. повівати — Повіва́ти, -ва́ю, -єш гл. Повѣвать, вѣять. Буде вітер повівати, буде наше дитя колисати. Чуб. V. 339. Словник української мови Грінченка