повід
ПО́ВІД¹, вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем.
Коні-змії з серця рвуть Поводи ремінні (Бор., Тв., 1957, 63);
— Козаченьку мій, коли б я твоя, Взяла б коня за шовковий повід Та й напоїла! (Укр.. лір. пісні, 1958, 183);
Не встиг [Мірошниченко] зашморгнути ремінні поводи, як з ганку.. покликав його вістовий (Стельмах, II, 1962, 139);
*Образно. Доле сліпая, вже згинула влада твоя, Повід життя свого я одбираю від тебе, Буду шукати сама, де дорога моя! (Л. Укр., І, 1951, 108).
◊ [Бу́ти (перебува́ти, йти і т. ін.)] на по́воді в кого, чиєму — бути залежним від кого-небудь, діяти за чиєюсь вказівкою, згідно з чиєюсь волею.
[Кассандра:] Мчить Арес неситий на поводі Кіпрідинім, як огир в палу́ жаги..! (Л. Укр., II, 1951, 253);
Попусти́ти поводи́ кому — перестати стримувати кого-небудь, дати волю комусь; послабити владу над ким-небудь, керівництво кимсь.
Піщанам спершу начебто й поводи попустили. Пан навіть на новім хазяйстві подарував на сім’ю по дню поля (Мирний, II, 1954, 105);
У (в) повода́х трима́ти (держа́ти) — стримувати, не давати волі; тримати владу, дисципліну.
Ах, та се мрії, чуття легкокрилі, барвистії діти, — Але тверда їх рука в поводах цупко держи́ть (Фр., XIII, 1954, 304).
ПО́ВІД², воду, ч., рідко. Те саме, що по́рух 1.
Не один живчик скручувався від поводу очей Мелашки! (Кв.-Осн., II, 1956, 310).
Значення в інших словниках
- повід — Пові́д: — легка коляска [9] Словник з творів Івана Франка
- повід — по́від 1 іменник чоловічого роду ремінь, за допомогою якого правлять конем по́від 2 іменник чоловічого роду порух рідко Орфографічний словник української мови
- повід — див. вірьовка Словник синонімів Вусика
- повід — I -вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем. II -воду, ч., рідко. Те саме, що порух 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- повід — По́від, -вода; поводи́, -ді́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- повід — ПО́ВІД¹, вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем. Коні-змії з серця рвуть Поводи ремінні (Л. Боровиковський); – Козаченьку мій, коли б я твоя, Взяла б коня за шовковий повід Та й напоїла!... Словник української мови у 20 томах
- повід — держа́ти (трима́ти) в рука́х (в шо́рах, в повода́х). 1. кого. Утримувати кого-небудь у залежності, в покорі, позбавляти волі, свободи дій; підкоряти. Старий Бородавкін держав у руках село і сім’ю, неначе в залізних кігтях з гострими пазурами (І. Фразеологічний словник української мови
- повід — Повід, -вода м. Поводъ. Украдено в мене коня вороного і поводи з зеленого шовку. Чуб. V. 410. ум. повідець. Словник української мови Грінченка