повід

ПО́ВІД¹, вода, ч.

Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем.

Коні-змії з серця рвуть Поводи ремінні (Л. Боровиковський);

– Козаченьку мій, коли б я твоя, Взяла б коня за шовковий повід Та й напоїла! (з народної пісні);

Не встиг [Мірошниченко] зашморгнути ремінні поводи, як з ґанку .. покликав його вістовий (М. Стельмах);

* Образно. Доле сліпая, вже згинула влада твоя, Повід життя свого я одбираю від тебе, Буду шукати сама, де дорога моя! (Леся Українка).

ПО́ВІД², воду, ч., рідко.

Те саме, що по́рух 1.

Не один живчик скручувався від поводу очей Мелашки! (Г. Квітка-Основ'яненко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

повід — Пові́д: — легка коляска [9] Словник з творів Івана Франка
повід — по́від 1 іменник чоловічого роду ремінь, за допомогою якого правлять конем по́від 2 іменник чоловічого роду порух рідко Орфографічний словник української мови
повід — див. вірьовка Словник синонімів Вусика
повід — I -вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем. II -воду, ч., рідко. Те саме, що порух 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
повід — По́від, -вода; поводи́, -ді́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
повід — держа́ти (трима́ти) в рука́х (в шо́рах, в повода́х). 1. кого. Утримувати кого-небудь у залежності, в покорі, позбавляти волі, свободи дій; підкоряти. Старий Бородавкін держав у руках село і сім’ю, неначе в залізних кігтях з гострими пазурами (І. Фразеологічний словник української мови
повід — ПО́ВІД¹, вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем. Коні-змії з серця рвуть Поводи ремінні (Бор., Тв., 1957, 63); — Козаченьку мій, коли б я твоя, Взяла б коня за шовковий повід Та й напоїла! (Укр.. лір. Словник української мови в 11 томах
повід — Повід, -вода м. Поводъ. Украдено в мене коня вороного і поводи з зеленого шовку. Чуб. V. 410. ум. повідець. Словник української мови Грінченка