1. Фразеологічний словник української мови

повід

держа́ти (трима́ти) в рука́х (в шо́рах, в повода́х). 1. кого. Утримувати кого-небудь у залежності, в покорі, позбавляти волі, свободи дій; підкоряти. Старий Бородавкін держав у руках село і сім’ю, неначе в залізних кігтях з гострими пазурами (І. Нечуй-Левицький); Дмитро додав сестрі поради, як найкраще тримати Дениса в руках (М. Ю. Тарновський); Начальник зміни (на фабриці) був принциповою і вимогливою людиною, своїх підлеглих у поводах тримав (З журналу); // кого, що. Мати владу над ким-, чим-небудь; повелівати. В своїх дужих руках тримав (Юра) сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини (М. Коцюбинський). трима́ти в залі́зних рука́х. Але зараз, як ніколи, треба тримати всіх в залізних руках… (П. Автомонов). 2. що. Контролювати що-небудь, керувати чимсь. Він (Снігур) ходить, бувало, літо й зиму в старому кожушку, годується юшкою та кашею і держить в своїх жилавих руках величезне заводське діло (М. Рильський); — Ах, те, се все мрії, чуття легкокрилі, барвистії діти. — Але тверда їх рука в поводах цупко держить (І. Франко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повід — Пові́д: — легка коляска [9] Словник з творів Івана Франка
  2. повід — по́від 1 іменник чоловічого роду ремінь, за допомогою якого правлять конем по́від 2 іменник чоловічого роду порух рідко Орфографічний словник української мови
  3. повід — див. вірьовка Словник синонімів Вусика
  4. повід — I -вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем. II -воду, ч., рідко. Те саме, що порух 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. повід — По́від, -вода; поводи́, -ді́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. повід — ПО́ВІД¹, вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем. Коні-змії з серця рвуть Поводи ремінні (Л. Боровиковський); – Козаченьку мій, коли б я твоя, Взяла б коня за шовковий повід Та й напоїла!... Словник української мови у 20 томах
  7. повід — ПО́ВІД¹, вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем. Коні-змії з серця рвуть Поводи ремінні (Бор., Тв., 1957, 63); — Козаченьку мій, коли б я твоя, Взяла б коня за шовковий повід Та й напоїла! (Укр.. лір. Словник української мови в 11 томах
  8. повід — Повід, -вода м. Поводъ. Украдено в мене коня вороного і поводи з зеленого шовку. Чуб. V. 410. ум. повідець. Словник української мови Грінченка