повід

Значення в інших словниках

1. повід — Пові́д: — легка коляска [9] Словник з творів Івана Франка
2. повід — по́від 1 іменник чоловічого роду ремінь, за допомогою якого правлять конем по́від 2 іменник чоловічого роду порух рідко Орфографічний словник української мови
3. повід — див. вірьовка Словник синонімів Вусика
4. повід — I -вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем. II -воду, ч., рідко. Те саме, що порух 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
5. повід — По́від, -вода; поводи́, -ді́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. повід — ПО́ВІД¹, вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем. Коні-змії з серця рвуть Поводи ремінні (Л. Боровиковський); – Козаченьку мій, коли б я твоя, Взяла б коня за шовковий повід Та й напоїла!... Словник української мови у 20 томах
7. повід — держа́ти (трима́ти) в рука́х (в шо́рах, в повода́х). 1. кого. Утримувати кого-небудь у залежності, в покорі, позбавляти волі, свободи дій; підкоряти. Старий Бородавкін держав у руках село і сім’ю, неначе в залізних кігтях з гострими пазурами (І. Фразеологічний словник української мови
8. повід — ПО́ВІД¹, вода, ч. Прикріплений до вудил ремінь (вірьовка і т. ін.), за допомогою якого правлять конем. Коні-змії з серця рвуть Поводи ремінні (Бор., Тв., 1957, 63); — Козаченьку мій, коли б я твоя, Взяла б коня за шовковий повід Та й напоїла! (Укр.. лір. Словник української мови в 11 томах