пов’ючений

ПОВ’Ю́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пов’ю́чити.

Ой стоять коні да попутані, пов’ючені (Думи.., 1941, 186);

// пов’ю́чено, безос. присудк. сл.

Коли вже все було пов’ючено на коней та на вози, Андрущенко та Тишко звеліли зарізать кілька баранців та дві корови (Морд., І, 1958, 144).