подзьобаний
ПОДЗЬО́БАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до подзьоба́ти 3.
Подзьобане віспою бородате обличчя осміхалося (Коцюб., І, 1955, 368);
На подзьобаному дощем піску залишалися відбитки його босих ніг (Шиян, Гроза.., 1956, 682);
*Образно. — Це й тебе стосується, — відповів Євген Панасович, вдивляючись в листочок цигаркового паперу, густо подзьобаний чорним ряботинням літер друкарської машинки (Речм., Весн. грози, 1961, 84);
*У порівн. За огорожею безвільно лежало розімліле, заспокоєне море без жодної хвильки, тільки рябе якесь, ніби подзьобане дощовими краплинами (Збан., Сеспель, 1961, 41);
// У знач. прикм.
Зирк — перед нею стоїть паламар і держе [держить] в руках олив’яну тарілочку з високою подзьобаною проскурою (Мирний, III, 1954, 321);
Жалюгідний вигляд мав подзьобаний, гривастий лев на рештках кам’яного ганку (Юхвід, Оля, 1959, 33).
Значення в інших словниках
- подзьобаний — подзьо́баний дієприкметник Орфографічний словник української мови
- подзьобаний — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до подзьобати 3). || у знач. прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
- подзьобаний — Подзьо́баний і подзю́баний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- подзьобаний — ПОДЗЬО́БАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до подзьо́ба́ти 3. Подзьобане віспою бородате обличчя осміхалося (М. Коцюбинський); На подзьобаному дощем піску залишалися відбитки його босих ніг (А. Шиян); * Образно. Словник української мови у 20 томах