пожити

ПОЖИ́ТИ¹, живу́, живе́ш, док.

1. Бути живим, жити якийсь час.

Стара не довго ще пожила: на другий рік по весіллю вмерла (Вовчок, 1, 1955, 238);

В Тетяни думка: поживу ще! У мене ж молоденький вік… (Тич., Зростай.., 1960, 33);

// Вести активне, діяльне життя, мати насолоду від життя якийсь час.

[Химка:] Хотілося молодій, як і другим пожити, часом і погуляти (Мирний, V, 1955, 221);

Що там буде — не питаю, А сьогодні погуляю, Поживу (Олесь, Вибр., 1958, 286).

2. Перебувати, проживати де-небудь якийсь час.

Пожила [Параска] півроку у свекра та свекрухи, та й знову у найми пішла (Мирний, IV, 1955, 355);

[Василина:] А́го Олександрівно, поживіть у нас (Корн., II, 1955, 245).

3. Жити у який-небудь спосіб або в певних умовах якийсь час.

Поки пан Халявський був конотопським сотником, так пожила [Зубиха] у розкоші (Кв.-Осн., II, 1956, 223);

Він якнайтепліше закутався в свою заробітчанську одежину, бажаючи зігрітись і краще пожити хоча б у сні (Стельмах, II, 1962, 255).

◊ Пожи́ти в шку́рі чиїй, якій — бути в чиєму-небудь або якому-небудь стані (звичайно поганому, незавидному) якийсь час.

— Хай і вони [поміщики] в нашій шкурі поживуть! — вирвалось у Григорія Волошина (Стельмах, І, 1962, 369).

4. чим, перен. Знаходити задоволення в чому-небудь, бути захопленим чим-небудь якийсь час.

Я теж часом хотів би.. пожити іншими, не кабінетного характеру, враженнями, освіжитися і спочити (Коцюб., III, 1956, 379).

5. Вести з ким-небудь спільне життя, перебувати з кимсь у певних стосунках якийсь час.

— Восени весілля було, а після різдва і забрили [чоловіка]. Не дали і року пожити (Мирний, І, 1954, 238);

[Кармелиха:] Устиме, хоч недовго поживи зо мною, хоч один рік (Вас., III, 1960, 237).

6. Почати жити спокійним, забезпеченим і т. ін. життям.

— Добре, що закінчилась війна, тепер і пожити можна (Стельмах, II, 1962, 263).

ПОЖИ́ТИ² див. пожива́ти².

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me