1. Словник української мови в 11 томах

позвати

ПОЗВА́ТИ, позву́, позве́ш, док., перех. Голосом, жестом попросити кого-небудь наблизитися, підійти, обізватися; покликати.

Я йшов і оглянувся — чи хтось мене позвав? (Тич., І, 1957, 282);

З сільради гукнули імення якесь йому, Гнида позвав голосно (Головко, II, 1957, 159);

Горпинка поворухнулась на лежанці, крізь сон позвала «мамо!» і знову міцно заснула (Донч., III, 1956, 12);

// Запросити когось прийти, з’явитися куди-небудь з певною метою.

Чорт біса пізнав та й на бал позвав (Номис, 1864, № 7959);

Позвав [Наум] панотця, той аж здивувавсь, що така здорова дівка, у три дні, як занедужала, а вже й на божій дорозі (Кв.-Осн., II, 1956, 84);

[Бабуся:] На обід ти [Песик] всіх позвав? Запросив ти Півня чемно? (Олесь, Вибр., 1958, 488).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. позвати — позва́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. позвати — позву, позвеш, док., перех. Голосом, жестом попросити кого-небудь наблизитися, підійти, обізватися; покликати. || Запросити когось прийти, з'явитися куди-небудь із певною метою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. позвати — ПОЗВА́ТИ, позву́, позве́ш, док., кого. Голосом, жестом попросити кого-небудь наблизитися, підійти, обізватися; покликати. Я йшов і оглянувся – чи хтось мене позвав? (П. Тичина); З сільради гукнули імення якесь йому, Гнида позвав голосно (А. Словник української мови у 20 томах
  4. позвати — ВА́БИТИ (викликати в когось бажання бути десь, піти, поїхати кудись, робити щось тощо), ПРИВА́БЛЮВАТИ, ЗВА́БЛЮВАТИ, ЗАВА́БЛЮВАТИ рідше, НА́ДИТИ, ПРИНА́ДЖУВАТИ, ЗНА́ДЖУВАТИ, МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИТЯГА́ТИ, ПРИТЯ́ГУВАТИ, КЛИ́КАТИ... Словник синонімів української мови
  5. позвати — Позвати, -зву, -зве́ш гл. Позвать. Та позвала, дівчинонька козаченька в гості. Мет. 90. Словник української мови Грінченка