позіхи
ПО́ЗІХИ, ів, мн. (одн. по́зіх, у, ч.). Мимовільні поодинокі глибокі дихальні рухи, здійснювані з широко відкритим ротом, а також звуки, що виникають при цьому.
Федір позіхнув так, що мало рот йому не роздерся. За ним — Кесар. А там уже й на Миколу перейшли ті позіхи (Збан., Курил. о-ви, 1963, 65);
// рідко. Те саме, що зітха́ння.
Забудь, що я колись за ніжні вічка Весь обливавсь кипучими слізьми: Гидкий-бо то був час неволі-тьми За позіх твій, за млявий вигляд личка .(Граб., І, 1959, 260).
◊ По́зіхи змага́ють (беру́ть) кого — непереборно хочеться позіхати кому-небудь.
Почне ж Тарас говорити про щось серйозно, вона умисне, ніби її змагають позіхи, прикриває долонею рота (Мушк., Чорний хліб, 1960, 114).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- позіхи — див. лінощі Словник синонімів Вусика
- позіхи — -ів, мн. (одн. позіх, -у, ч.). Мимовільні поодинокі глибокі дихальні рухи, здійснювані з широко відкритим ротом, а також звуки, що виникають при цьому. || рідко. Те саме, що зітхання. Великий тлумачний словник сучасної мови
- позіхи — ПО́ЗІХИ, ів, мн. (одн. по́зіх, у, ч.). Мимовільні поодинокі глибокі дихальні рухи, здійснювані з широко відкритим ротом, а також звуки, що виникають при цьому. Федір позіхнув так, що мало рот йому не роздерся. За ним – Кесар. Словник української мови у 20 томах
- позіхи — По́зіхи, -хів, -хам Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- позіхи — По́зіхи, -хів м. мн. Зѣвота. Позіхи напали. Черк. у. Словник української мови Грінченка