1. Словник української мови в 11 томах

покаянний

ПОКАЯ́ННИЙ, а, е. Який містить у собі покаяння; сповнений каяття.

Панич читав, читав і читав святу книжку. З покаянних канонів він перейшов до хвалебних акафістів (Крим., Вибр., 1965, 418);

Я обіцяв конче щось дати для одної з перших трьох книжок журналу — і, звичайно, нічого не дав. Доведеться писати покаянного листа (Коцюб., III, 1956, 391);

// Який виражає або свідчить про покаяння, каяття.

[Річард:] Та невже він дума, що я просив би вибачення в нього? [Джонатан:] Він покаянних слів не зажадає (Л. Укр., III, 1952, 105);

// Перейнятий покаянням, каяттям.

Покаянний грішник; Немає двох Шевченків: незламного і покаянного. Є один Шевченко — борець до кінця (Слово про Кобзаря, 1961, 102).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покаянний — покая́нний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. покаянний — І заст. покаянен ім. Піснеспів — канон, тропар, стихира, — змістом якого є каяття, моління за прощення гріхів Словник церковно-обрядової термінології
  3. покаянний — -а, -е. Який містить покаяння; сповнений каяття. || Який виражає або свідчить про покаяння, каяття. || Перейнятий покаянням, каяттям. Покаянний лист. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. покаянний — ПОКАЯ́ННИЙ, а, е. Який містить у собі покаяння; сповнений каяття. Панич читав, читав і читав святу книжку. З покаянних канонів він перейшов до хвалебних акафістів (А. Словник української мови у 20 томах
  5. покаянний — Покая́нний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)