поки

ПО́КИ.

1. присл. У даний момент, зараз.

— Як хоч, мамо, а поки така думка є в мене (Кв.-Осн., II, 1958, 103);

Шановний пане Маланюче, ми ще зустрінемось в бою!.. А поки — відповідь свою я вам пишу (Сос., І, 1957, 394);

// Тим часом.

А я поки До своїх вернуся (Шевч., І, 1963, 139);

// Протягом певного часу, на деякий час.

Я поки зачекаю;

// До певного часу, якийсь час.

— А поки вони [люди] тільки ходять кругом, шукають, як би підритися під мене, підкопатися так, щоб я не знав, щоб зразу повалить мене, наступити, перейти, переїхати… (Мирний, І, 1954, 163);

// До цього часу.

Держали ми знов раду з Лукашем і з батюшкою, що мені робить і що починати — нічого не порадили поки (Вовчок, VI, 1956, 248);

Пишете, що посилаєте томик своїх оповідань. Я його не дістав поки (Коцюб., III, 1956, 241);

З уклону пішов поїзд, тільки ніхто поки про це не знає, — ні в ешелоні, ні на паровозі (Довж., І, 1958, 39);

// Коли-то ще (про невизначений і тривалий час настання чогось).

Пиши, Вірунечко, щодня, ти ж тепер вільніша, а поки дійде той лист (Коцюб., III, 1956, 322).

Не зна́ти (хто́зна, чо́ртзна) [й] по́ки — протягом довгого часу, на довгий час.

І живемо, і хліб жуємо вкупі [з жінкою].. І дай боже здоров’я нам чортзна поки (Вовчок, VI, 1956, 259);

Він зловив такого сома, що коли його продати, то вистачить ходити в кіно хтозна й поки (Тют., Вир, 1964, 449);

Ліг ковбок. І буде вже лежати не знати поки, аж нім прийде друга, ще більша вода, аж наринуть ще гнівніші вояки (Хотк., II, 1966, 326);

По́ки що:

а) до якогось часу (при зіставленні, часто не вираженому, з тим, що буде далі).

Та поки що я буду жить, як в тишу морська хвиля (Л. Укр., І, 1951, 316);

Поки що він за все йому пробачав, і стосунки між ними були якнайкращі (Тют., Вир, 1964, 504);

б) на якийсь час.

Завтра Соломія мала попрохати свого булгарина притулити поки що Остапа і, коли він згодиться, зараз же вибратись із плавнів (Коцюб., І, 1955, 377);

в) до цього часу.

— Акт про безпеку наших полів ще й досі не підписано. Мінери були, різні комісії, а заактувати поки що ніхто не зважився (Гончар, Тронка, 1963, 37).

2. присл. Уживається в питальних реченнях у значенні до якого часу?

І поки ж будеш ти біситься? На Трою і Троянців злиться? (Котл., І, 1952, 292).

3. присл., розм. До цього місця (при вказуванні на міру).

— Роботи в нас хоч одбавляй. Маємо от поки!— черкнув пальцем по горлу (Коцюба, Нові береги, 1959, 266).

4. спол. Уживається при вираженні одночасності дії головного й підрядного речення у значенні в той час як,протягом того часу як, коли.

Поки мати страву носила, батько став частувати старостів (Кв.-Осн., II, 1956, 73);

— Поки була корова, я продавала молоко, то було за що жити, а тепер… (Фр., IV, 1950, 30);

Тільки й бачив я рідний край, поки ріс (Стор., І, 1957, 154);

Поки виходила [Катерина] з дому, гріло сонце, стояла весняна теплінь, а піднялась на схил, як навмисне нахмарило і повіяв холодний вітер (Чорн., Визвол. земля, 1959, 33).

5. спол. Уживається при вираженні межі дії головного речення в знач. до того часу як.

Еней від неї [Дидони] одступався, Поки зайшов через поріг, А далі аж не оглядався, З двора в собачу ристь побіг (Котл., І, 1952, 84);

А подадуть нову страву —..,сам не бери, а жди, поки покладуть тобі (Багмут, Опов., 1959, 4);

// Уживається з близьким знач. при наявності у головних реченнях співвідносних сполучників доти, поти, то поти.

Поти дерево гни, поки дасться гнути (Номис, 1864, № 5925);

Поки гроші, то поти й честь в кумпанії такій (Л. Укр., III, 1952, 131);

// Уживається при вираженні межі дії головного речення, яка закінчується раніше, ніж починається дія підрядного речення, в знач. перш ніж, перед тим як.

Загоїться, поки весілля скоїться (Номис, 1864, № 5305);

[Гнат:] Поки сонце зійде, роса очі виїсть! Навколо скрізь народ катують безоружний, а ми тут будемо мовчать і ждать? (К.-Карий, II, 1960, 265);

Скільки раз листки змінились Відтоді, як ми звідсіль Виїхали, розлучились, Поки нарізно навчились Уживати хліб і сіль! (Вирган, В розп. літа, 1959, 32).

◊ По́ки [й] вік; По́ки [й] ві́ку (життя́, живоття́) [мого́ (на́шого)] — протягом усього життя; до самої смерті.

Поки вік, забуть несила Ні пісень, ні днів булих (Граб., І, 1959, 198);

— Поки нашого віку, втішаймось Скороминущим життям; пам’ятаймо, що далі — могила (Зеров, Вибр., 1966, 262);

— Я його любитиму, поки мого життя… (Вовчок, І, 1955, 207);

— Не сердьтесь, діти! — казав до їх Джеря. — Проп’ю свою біду, та й закаюсь пити, поки й мого живоття… (Н.-Лев., II, 1956, 258);

По́ки [й] світ со́нця; По́ки [й] сві́ту [та] со́нця:

а) завжди, вічно.

Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (Номис, 1864, № 3670);

б) ніколи (при наявності заперечення).

Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: «Поки світу сонця, У ярмі шотландський люд не буде!» (Л. Укр., І, 1951, 362);

По́ки си́ли [моє́ї (своє́ї)] — доки стане сили; до старості.

— Робитиму, робитиму, поки сили (Вовчок, І, 1955, 129);

По́ки суд та ді́ло — зараз, у даний момент, незалежно від того, що може статися.

Поки суд та діло, давайте по чарці (Номис, 1864, № 1150);

— Поки суд та діло, нам треба домогтися окремого клаптя землі для осідку війська [козацького] (Добр., Очак. розмир, 1965, 223).