покликаний

ПОКЛИ́КАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до покли́кати.

Прийшов покликаний брат Агапіт (Фр., XIII, 1954, 299);

І от, покликаний до бою, я взяв тоді в солдатську путь лише саму військову зброю (Уп., Вірші.., 1957, 81);

В Нетесі він пізнав самого себе — невмілого, але покликаного на гарячу, велику справу (Рудь, Гомін.., 1959, 151);

// покли́кано, безос. присудк. сл.

Негайно було покликано Бабариху (Донч., VI, 1957, 32);

Незабаром покликано було гостей до вечері (Л. Укр., III, 1952, 503);

Панас позивав. Усіх трьох братів покликано на суд (Гр., II, 1963, 385);

Мене покликано сюди на консіліум до хворих (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 128).

2. у знач. прикм. Який має, відчуває покликання до чого-небудь; здатний на щось.

Я почуваю, що я покликаний до якоїсь ширшої й вищої діяльності (Н.-Лев., V, 1966, 126);

Я побачив перед собою людину, покликану для діл сміливих і небезпечних (Сміл., Сад, 1952, 76).

3. у знач. прикм. Признач. або обраний для певної мети, що-небудь зробити, виконати і т. ін.

Пушкін був покликаний бути першим поетом-художником Русі, дати їй поезію як мистецтво, як художність, а не тільки як прекрасну мову почуття (Бєлін., Вибр. статті, 1948, 223);

Двадцятий вік породив державу, яка покликана повернути людство на його природний шлях — до тісної співдружби (Руд., Остання шабля, 1959, 542);

Мистецтва покликані виражати почуття епохи, і тому кожному з них потрібна своя поезія (Довж., III, 1960,108).