1. Словник української мови в 11 томах

поклювати

ПОКЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, док., перех.

1. З’їсти, хапаючи дзьобом все або багато чого-небудь (про птахів); подзьобати.

Вже поклювали все насіння у нього [соняшника] горобці давно (Сос., І, 1957, 353);

Став він [зайчик] півня підкликати: — Треба шашіль поклювати! (Нех., Казки.., 1958, 11).

2. Клювати якийсь час.

Пролопотіла по лататті водяна курочка, зупинилась, поклювала щось.. і знову пострибала в ситняк (Мушк., День.., 1967, 73).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поклювати — поклюва́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. поклювати — -юю, -юєш, док., перех. 1》 З'їсти, хапаючи дзьобом усе чи багато чого-небудь (про птахів); подзьобати. 2》 Клювати якийсь час. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. поклювати — ПОКЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, док., що. 1. З'їсти, хапаючи дзьобом все або багато чого-небудь (про птахів); подзьобати. Вже поклювали все насіння у нього [соняшника] горобці давно (В. Сосюра); Став він [зайчик] півня підкликати: – Треба шашіль поклювати! (І. Словник української мови у 20 томах
  4. поклювати — Поклюва́ти, -клюю́, -клює́ш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. поклювати — Поклювати, -клюю́, -є́ш гл. Поклевать, исклевать. Чуб. V. 297. Курчатам пшона посипала, а кури поклювали. Харьк. у. Словник української мови Грінченка