1. Словник української мови в 11 томах

покійник

ПОКІ́ЙНИК, а, ч. Померла людина; небіжчик.

Жінки покійника обмили, Нове обрання наложили, Запхнули за щоку п’ятак (Котл., І, 1952, 268);

В хаті світло палає круг покійника, і миру повно, і два попи парастас правлять (Фр., І, 1955, 137);

Він перехрестився і тричі поцілував покійника в лоб (Воскр., Весна.., 1939, 71);

// Уживається для вказівки, що той, про кого говорять, тепер уже не живе.

— Покійник мене благав, щоб я Марти доглядала, я й додержу свого (Вовчок, VI, 1956, 250);

Її ж батько, покійник, царство йому небесне, Павло, на руках носив день і ніч (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 142).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покійник — (той, хто помер) небіжчик, мертвець, мрець, тіло, у знач. ім. покійний, мертвий. Словник синонімів Полюги
  2. покійник — див. НЕБІЖЧИК. Словник синонімів Караванського
  3. покійник — -а, ч. Померла людина; небіжчик. || Уживається для вказівки, що той, про кого говорять, тепер уже не живе. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. покійник — Небіжчик, (вона) небіжка Словник чужослів Павло Штепа
  5. покійник — покі́йник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  6. покійник — ПОКІ́ЙНИК, а, ч. Померла людина; небіжчик. Жінки покійника обмили, Нове обрання наложили, Запхнули за щоку п'ятак (І. Котляревський); В хаті світло палає круг покійника, і миру повно, і два попи парастас правлять (І. Словник української мови у 20 томах
  7. покійник — ПОКІ́ЙНИК (чоловік, який помер), ПОКІ́ЙНИЙ, НЕБІ́ЖЧИК, МЕ́РТВИЙ, ПОМЕ́РЛИЙ, УМЕ́РЛИЙ (ВМЕ́РЛИЙ), МЕ́РЛИЙ розм.; МРЕЦЬ, МЕРТВЯ́К, МЕРТВЕ́ЦЬ рідше, ТІ́ЛО, ПО́РОХ, ПРАХ заст., книжн. (останки померлої людини). Словник синонімів української мови
  8. покійник — Покі́йник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. покійник — Покійник, -ка м. = небіжчик. Там дзвонять по душі, там голосять по покійнику. Кв. ум. покійничок. Словник української мови Грінченка