покійник

Значення в інших словниках

1. покійник — (той, хто помер) небіжчик, мертвець, мрець, тіло, у знач. ім. покійний, мертвий. Словник синонімів Полюги
2. покійник — див. НЕБІЖЧИК. Словник синонімів Караванського
3. покійник — -а, ч. Померла людина; небіжчик. || Уживається для вказівки, що той, про кого говорять, тепер уже не живе. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. покійник — покі́йник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
5. покійник — ПОКІ́ЙНИК, а, ч. Померла людина; небіжчик. Жінки покійника обмили, Нове обрання наложили, Запхнули за щоку п'ятак (І. Котляревський); В хаті світло палає круг покійника, і миру повно, і два попи парастас правлять (І. Словник української мови у 20 томах
6. покійник — ПОКІ́ЙНИК (чоловік, який помер), ПОКІ́ЙНИЙ, НЕБІ́ЖЧИК, МЕ́РТВИЙ, ПОМЕ́РЛИЙ, УМЕ́РЛИЙ (ВМЕ́РЛИЙ), МЕ́РЛИЙ розм.; МРЕЦЬ, МЕРТВЯ́К, МЕРТВЕ́ЦЬ рідше, ТІ́ЛО, ПО́РОХ, ПРАХ заст., книжн. (останки померлої людини). Словник синонімів української мови
7. покійник — Покі́йник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. покійник — ПОКІ́ЙНИК, а, ч. Померла людина; небіжчик. Жінки покійника обмили, Нове обрання наложили, Запхнули за щоку п’ятак (Котл., І, 1952, 268); В хаті світло палає круг покійника, і миру повно, і два попи парастас правлять (Фр. Словник української мови в 11 томах
9. покійник — Покійник, -ка м. = небіжчик. Там дзвонять по душі, там голосять по покійнику. Кв. ум. покійничок. Словник української мови Грінченка