полишений
ПОЛИ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до полиши́ти.
Ряди стоптаних капцанів, полишених біля порога, насичали повітря їдким запахом поту (Коцюб., II, 1955, 130);
Жалюгідні плоти, за які билися між собою.. шведські вояки, полишені королем напризволяще (Вол., Місячне срібло, 1961, 361);
Полишені без воєводи, татари загелготіли і, розуміючи, що не вирватись їм з пастки, не забарилися скласти зброю (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 186);
Мистецтво — душа народу. І твори, полишені поколіннями предків, сприймаються як величний перегук віків (Літ. Укр., 9.II 1965, 2);
// У знач. прикм.
В чужім полі і без серпа, не маю чим жати; хіба стану полишені колоски збирати (У. Кравч., Вибр., 1958, 43);
// поли́шено, безос. присудк. сл.
Я ревів з жалю, що мене полишено (Коб., III, 1956, 426).
Значення в інших словниках
- полишений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до полишити. || полишено, безос. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
- полишений — поли́шений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- полишений — ПОЛИ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до полиши́ти. Ряди стоптаних капцанів, полишених біля порога, насичали повітря їдким запахом поту (М. Коцюбинський); Жалюгідні плоти, за які билися між собою .. шведські вояки, полишені королем напризволяще (І. Словник української мови у 20 томах