1. Словник української мови в 11 томах

поломити

ПОЛОМИ́ТИ, ломлю́, ло́миш; мн. поло́млять; док., перех., розм. Те саме, що полама́ти.

Левко люто вишарпнув батога, об коліно поломив пужак на дрібні цурпалки, кинув їх під ноги ошелешеного батька (Стельмах, І, 1969, 545);

Але він [Атта Троль] в сю мить лагідний, І не має він бажання Поломити гарну рожу, Поки буря не зломила (Л. Укр., IV, 1954, 194);

Упирав би [панотець] в Івана, що він їхав через ліс навмисне на те, аби поломити віз (Март., Тв., 1954, 221);

Але ж бо я поломила матусину волю, Тепер же я проклинаю свою лиху долю (Чуб., V, 1874, 249);

*Образно. Та зла доля, темна сила поломила дужі крила… (У. Кравч., Вибр., 1958, 277);

// безос.

Дараби повбивало в берег, покрутило, поломило, порозтріпувало (Хотк., II, 1966, 409).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поломити — -ломлю, -ломиш; мн. поломлять; док., перех., розм. Те саме, що поламати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. поломити — поломи́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  3. поломити — ПОЛОМИ́ТИ, ломлю́, ло́миш; мн. поло́млять; док., кого, що, розм. Те саме, що полама́ти. Левко люто вишарпнув батога, об коліно поломив пужак на дрібні цурпалки, кинув їх під ноги ошелешеного батька (М. Словник української мови у 20 томах
  4. поломити — ЛАМА́ТИ (згинаючи або б'ючи, відділяти частини, розділяти на частини), ЗЛА́МУВАТИ, ВИЛА́МУВАТИ, ВИЛО́МЛЮВАТИ, ЛОМИ́ТИ розм., ЛУПА́ТИ розм.; РОЗЛА́МУВАТИ, РОЗЛО́МЛЮВАТИ, ПЕРЕЛА́МУВАТИ, ПЕРЕЛО́МЛЮВАТИ (перев. Словник синонімів української мови
  5. поломити — Поломи́ти, -млю́, -миш, -млять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. поломити — Поломити, -млю, -миш гл. 1) Сломать. Коні потомити, вози поломити. Грин. III. 20. 2) Нарушить. Але ж бо я поломила матусину волю, тепер же я проклинаю свою лиху долю. Чуб. V. 250. Встрѣчаются также формы: Поламле... заповідь. Єв. Мт. V. 19. Словник української мови Грінченка