полотнина

ПОЛОТНИ́НА, и, ж.

1. Невеликий шматок тканини (перев. білої).

Збоку.. сидів Омелян. Маруся навпомацки перев’язувала йому білою полотниною ногу (Панч, І, 1956, 530);

На столику Катерина розгорнула полотнину й показала з десяток шматків жовтого, як масло, сала (Чорн., Визвол. земля, 1959, 196).

2. розм. Домоткане полотно.

Я простий сіроокий хлопчина — Син своєї нової землі, На мені галіфе з полотнини, І мені славно жити в селі (Стельмах, V, 1963, 213);

*Образно. Під ногами скрип та рип Сніжна полотнина (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 136);

*У порівн. Під дужими ударами їхніх весел лодія швидко линула вперед, позад неї.. стелився, як біла полотнина, запінений слід (Скл., Святослав, 1959, 287).