помешкання

ПОМЕ́ШКАННЯ, я, с.

1. Приміщення для кого-, чого-небудь.

Наші подруги спустилися в осередковий льох, що містився під самою церквою; він уявляв з себе помешкання середньої величини (Стар., Облога.., 1961, 78);

Ще звечора якась постать побувала в помешканні сільради й вийшла звідти (Ю. Янов., І, 1958, 101);

// Житлове приміщення; житло.

Її [бабусю] викинули до напівпідвальної кімнати, а наше помешкання забрала Вовчиха (Сміл., Сашко, 1954, 79);

У Хоми думав [Микола] попросити притулку, поки знайде для себе щось краще. З помешканнями тепер ставало вже сутужніше (Гжицький, Вел. надії, 1963, 79);

// Будинок або частина якогось приміщення, призначені для проживання кого-небудь.

Її помешкання складалося з просторого, ясного покою й ніші, де стояло її ліжко (Фр., IV, 1950, 293);

Помешкання складається з трьох кімнат і великої кухні (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 114);

// Певна, конкретна квартира чи кімната.

— Я живу у третьому корпусі, помешкання п’ятнадцять (Собко, Любов, 1935, 32);

// Приміщення, яке наймають на певних умовах для тимчасового проживання; квартира.

У нас у новій, недавно збудованій хатці мешкають Трегубови, а на долині якісь учительки найняли помешкання (Л. Укр., V, 1956, 415).

2. Проживання в якому-небудь місці.

Швед відразу найшов своїх земляків, і вони прийняли його до себе на помешкання (Ірчан, II, 1958, 256);

Зміркував Тарас, що ліпша яма в дебрі на вільнім свіжім повітрі, ніж таке помешкання поміж сотками різного народу (Ков., Світ.., 1960, 60).