помліти
ПОМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.
1. Втратити свідомість (про всіх або багатьох); знепритомніти.
Усі двірські панії й панни помліли [від подиву] (Н.-Лев., IV, 1956, 31);
Ох, вони [мати і сестра] помліли би, якби знали, з якими людьми приходиться йому жити (Фр., IV, 1950, 490).
2. Знемогти від жари, духоти і т. ін. (про всіх або багатьох).
3. Стати нечутливим (про руки, ноги, пальці і т. ін.); потерпнути.
[Суховій:] Годі їхати, пройдемось трохи, ноги зовсім помліли й одерев’яніли (Кроп., V, 1959, 337);
У вас уже руки помліли, дихати стає важко, а ви ще й до середини [річки] не добулись (Мирний, IV, 1955, 318);
[Солдат:] Кожний бігає, біга, а толку нема. Відпочити, чи що? Бо помліли вже ноги (Лев., Драми.., 1967, 45).
4. Мліти якийсь час.
А й пальцем ніхто її не зайняв, а й не поцілував ніхто, а й не помлів ніхто близенько біля неї (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 354);
«Жду з нетерплячкою», — пише [Саша]. Еге! Сам ось стільки мовчав. Підожди лиш, помлій лиш і ти! (Тесл., З книги життя, 1918, 208).
◊ Душе́ю помлі́ти — зазнати душевного болю, глибоких переживань.
Скільки наплакалась [Надія] потім, набідувалась, скільки душею помліла! (Баш, На.. дорозі, 1967, 34).
5. тільки 3 ос., кул. Повністю вваритися, стати готовим при варінні на малому вогні або біля жару (про все або багато чого-небудь).
Значення в інших словниках
- помліти — помлі́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- помліти — -ію, -ієш, док., розм. 1》 Втратити свідомість (про всіх чи багатьох); знепритомніти. 2》 Знемогти від спеки, духоти і т. ін. (про всіх чи багатьох). 3》 Стати нечутливим (про руки, ноги, пальці і т. ін.); потерпнути. 4》 Мліти якийсь час. 5》 тільки 3 ос. Великий тлумачний словник сучасної мови
- помліти — ПОМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. 1. Втратити свідомість (про всіх або багатьох); знепритомніти. Усі двірські панії й панни помліли [від подиву] (І. Нечуй-Левицький); Ох, вони [мати і сестра] помліли би, якби знали, з якими людьми приходиться йому жити (І. Словник української мови у 20 томах
- помліти — млі́ти душе́ю (се́рцем). 1. за кого—що і без додатка. Уболівати за кого-, що-небудь; переживати. — Сюди, туди — аж воли мої в гречці.. І, лихо!.. що ж це буде! — млію душею (А. Фразеологічний словник української мови
- помліти — Помліва́ти, -ва́ю, -єш сов. в. помліти, млію, -єш, гл. 1) Обомлѣвать, обомлѣть. Моє серденько мліє, мліє, помліває. Чуб. V. 403. Болить животочок, все тіло помліло. Чуб. V. 263. Усі помліли: «Се він, — кажуть, — збожеволів». Г. Барв. 210. Словник української мови Грінченка