понукувати
ПОНУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. перех. і неперех. Підганяючи тварину, нукати час від часу.
Погонич тільки понукував, прицмокував до коняки (Гуц., Скупана.., 1965, 209).
2. перех. Схиляти, спрямовувати кого-небудь до певної дії, вчинку і т. ін.
— Ти дивись-бо, що воно там робиться? — понукував його раз у раз Чорнота. — Бачиш, ляхи либонь назад повертають?.. (Кач., II, 1958, 417).
3. перех., до чого і без додатка. Бути поштовхом до якої-небудь дії, вияву чого-небудь; спонукати до чогось.
Самотні і широкі поля, котрі якось тиснули душу самотою і німим мовчаннєм [мовчанням], понукували до розмови (Фр., VIII, 1952, 119).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- понукувати — пону́кувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- понукувати — див. веліти Словник синонімів Вусика
- понукувати — -ую, -уєш, недок. 1》 перех. і неперех. Підганяючи тварину, нукати час від часу. 2》 перех. Схиляти, спрямовувати кого-небудь до певної дії, вчинку і т. ін. 3》 перех., до чого і без додатка. Бути поштовхом до якої-небудь дії, вияву чого-небудь; спонукати до чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
- понукувати — ПОНУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. кого, чого. Підганяючи тварину, нукати час від часу. Погонич тільки понукував, прицмокував до коняки (Є. Гуцало). 2. кого. Схиляти, спрямовувати кого-небудь до певної дії, вчинку і т. ін. Словник української мови у 20 томах
- понукувати — СПОНУКА́ТИ (викликати у кого-небудь бажання робити щось), СПОНУ́КУВАТИ, СХИЛЯ́ТИ, ПІДШТО́ВХУВАТИ, ШТОВХА́ТИ, ПІДБИВА́ТИ, ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ), ПХА́ТИ розм.; ПІДКРУ́ЧУВАТИ розм., ПІДХЛЬО́СКУВАТИ розм., ПІДХЛЬО́СТУВАТИ розм. Словник синонімів української мови