понівечити
ПОНІ́ВЕЧИТИ, чу, чиш, док., перех.
1. Б’ючи, ламаючи, зіпсувати, зруйнувати що-небудь.
Менший знов просить: — Братику мій, дай мені хоч з коробки молотить. — Не дам, — каже старший, — який з тебе молотник? Ти мені тільки понівечиш пшеницю! (Стор., І, 1957, 31);
Очі шукали деревця, хоч сухого кущика, але нічого подібного тут не було. Наче хто навмисне оголив, понівечив і спотворив цю землю! (Ткач, Плем’я.., 1961, 41);
[Микола:] Невчасно зник наш садівник Ілько. Хороший сад він виростив у пана, І треба ж — уночі якась свиня Понівечила кращий молодняк (Забашта, Пісня.., 1961, 138);
// Зіпсувати форму, пошкодити поверхню чого-небудь (про дію, вплив чогось).
На ніч мороз як потисне страшенний: Понівечив, лютий, ряст та фіалки (Коцюб., І, 1955, 430);
// безос.
— Татко твій живий і здоровий, він не такі грози бачив, — весело розповідав шофер, — а дорогу місцями було-таки понівечило… (Гончар, Дорога.., 1953, 67).
2. Побивши, залишити сліди від ударів; покалічити.
— Оце побили мене чоловік із пасинком… так побили, так понівечили, що й господи! (Н.-Лев., II, 1956, 9);
Мабуть, тебе, сину, там так понівечили, що й кістки цілої не оставили?.. (Мирний, II, 1954, 214);
З підлоги підвівся закривавлений Роман.. — Романочку, бідний мій… Як понівечили вони тебе, — придивляється дівчина до страдних очей, до набухлих жил на скронях, падає в його обійми (Стельмах, І, 1962, 469);
// Змучити, виснажити; зіпсувати здоров’я.
Десятилітня каторга посріблила голову [Т. Шевченка], згорбила і понівечила тіло (Слово про Кобзаря, 1961, 121).
3. Змінити на гірше, спотворити що-небудь.
Пахучая фіалка розцвіла І звеселила свій куточок. Де взявсь Бур’ян, насіявся кругом І квітку бідную понівечив він дуже (Гл., Вибр., 1951, 140);
Чужинське життя понівечило вроду [Марії], поклало на рамена тягар злиднів і невдач (Рибак, Час.., 1960, 84);
// Порушити нормальний хід, стан, розвиток чого-небудь;
// Зіпсувати кому-небудь життя, погляди, переконання.
Ти мене, безталанну, понівечив дуже (Сл. Гр.);
// безос.
Сиру картоплю, каже, гриз на лагерній службі, не вистачало вітамінів… Але ще більше не вистачало, видно, йому якихось інших вітамінів, тих, що для душі, — ось чого її так покрутило, понівечило (Гончар, Тронка,1963,206).
Значення в інших словниках
- понівечити — поні́вечити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- понівечити — -чу, -чиш, док., перех. 1》 Б'ючи, ламаючи, зіпсувати, зруйнувати що-небудь. || Зіпсувати форму, пошкодити поверхню чого-небудь (про дію, вплив чогось). || безос. 2》 Побивши, залишити сліди від ударів; покалічити. || Змучити, виснажити; зіпсувати здоров'я. Великий тлумачний словник сучасної мови
- понівечити — ПОНІ́ВЕЧИТИ, чу, чиш, док., кого, що. 1. Б'ючи, ламаючи, зіпсувати, зруйнувати що-небудь. Менший знов просить: – Братику мій, дай мені хоч з коробки молотить. – Не дам, – каже старший, – який з тебе молотник? Ти мені тільки понівечиш пшеницю! (О. Словник української мови у 20 томах
- понівечити — ВИКРИВЛЯ́ТИ (подавати, показувати що-небудь у неправильному, перекрученому вигляді), ПЕРЕКРУ́ЧУВАТИ, СПОТВО́РЮВАТИ, НІ́ВЕЧИТИ, ПІДТАСО́ВУВАТИ (перев. про ідею, факти); ВУЛЬГАРИЗУВА́ТИ (пояснюючи спрощено, примітивно, викривляти зміст чого-небудь). — Док. Словник синонімів української мови
- понівечити — Поні́вечити, -ні́вечу, -вечиш, -чать; поні́веч, -вечмо, -вечте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- понівечити — Понівечити, -чу, -чиш гл. Попортить; искалѣчить. Усяке садиво понівечило грядом. К. Псал. 241. Бо ти мене, безталанну, понівечив дуже. Грин. III. 336. Словник української мови Грінченка