1. Словник української мови в 11 томах

попліч

ПО́ПЛІЧ, присл.

1. Близько один біля одного; поряд.

Мати сіла коло неї попліч, присунулась дуже близенько (Н.-Лев., III, 1956, 333);

Почервонів [Андрій], зірвавсь на рівні ноги, по-парубоцькому обгорнув за стан [Тетяну], став попліч (Вас., II, 1959, 83).

◊ Іти́ (піти́) по́пліч:

а) робити що-небудь разом з кимсь.

[Катря:] Але я В другий загін пристану незабаром Із сестрами… Ми стрінемось в бою І підемо з тобою, друже, попліч! (Стар., Вибр., 1959, 484);

б) відбуватися, здійснюватися, існувати разом із здійсненням, існуванням чого-небудь.

Службові обов’язки в діяльної людини йшли попліч із любительськими заняттями (Ільч., Серце жде, 1939, 72).

2. у знач. прийм., з род. в.; з оруд. в. у сполуч. з прийм. з (із). Уживається при вказуванні на просторову близькість кого-небудь до когось;

// Уживається при позначенні особи, разом з якою перебуває хто-небудь десь або бере участь у чомусь.

Все своє життя цей кесар [Симеон] присвятив боротьбі з римськими імператорами, усе своє життя він і попліч із ним його зять, болярин [боярин] Георгій Сурсувул, вели болгар на Візантію (Скл., Святослав, 1959, 205);

Справа не в тому, що я циган, а в тому, що я так само працюю, як і ти. Що тепер я попліч тебе… (Мам., Тв., 1962, 470).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. попліч — по́пліч 1 прислівник незмінювана словникова одиниця по́пліч 2 прийменник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. попліч — пр., ПОРУЧ, поряд; ФР. одночасно, водночас, заразом. Словник синонімів Караванського
  3. попліч — див. близько Словник синонімів Вусика
  4. попліч — присл. 1》 Близько один біля одного; поряд. 2》 у знач. прийм., з род. в.; з оруд. в. у сполуч. з прийм. з (із). Указує на просторову близькість кого-небудь до когось. || Уживається на позначення особи, разом з якою перебуває хто-небудь десь чи бере участь у чомусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. попліч — ПО́ПЛІЧ, присл. 1. Близько один біля одного; поряд. Мати сіла коло неї попліч, присунулась дуже близенько (І. Нечуй-Левицький); Почервонів [Андрій], зірвавсь на рівні ноги, по-парубоцькому обгорнув за стан [Тетяну], став попліч (С. Васильченко). Словник української мови у 20 томах
  6. попліч — ПО́РУЧ (безпосередньо одне біля одного), ПО́РЯД, ПО́ПЛІЧ, ПЛІЧ-О́-ПЛІЧ, ОПЛІЧ, О́БІЧ, О́БІК розм., ПО́БІЧ розм., ПО́БІК розм., ПІД БО́КОМ розм., ПІД НО́СОМ розм., О́БРУЧ розм., ПОБІ́ЛЯ розм., ПІ́ДСПІЛЬ діал. Словник синонімів української мови
  7. попліч — По́плі́ч кого, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. попліч — По́пліч нар. Рядомъ, плечо съ плечемъ. Будем... попліч його дванадцять парсон сажати. АД. II. 121. Попліч сиділа коло його стара бабуся. МВ. (О. 1862. І. 91). Словник української мови Грінченка