порватися

ПОРВА́ТИСЯ¹, ве́ться, док.

1. Розділитися на шматки від смикання або надмірного натягання; розірватися.

Папірець порвався, але Дарка не посміла просити другого (Л. Укр., III, 1952, 653);

[Магістер:] Люди й покоління се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може (Л. Укр., III, 1952, 97);

Та не порветься волосінь міцна, І вудлища цупкого не зламати… (Рильський, II, 1960, 118);

// Втратити цілість, суцільність, єдність.

Проти сонця павутиння лисніло, наче легка літня хмара порвалася на небі (Н.-Лев., II, 1956, 184);

Бій був жорстокий і славний, звивиста лінія німецького опору спочатку вирівнялась, вигнулася в ворожий бік, потім порвалась, немов гнила тканина (Ю. Янов., II, 1954, 14);

// Відокремитися, відірватися від цілого, від основи; обірватися.

Вона кинулась до колиски, вхопила за бильця колиску з дитиною і рвонула її так, що всі вірвечки порвалися (Н.-Лев., II, 1956, 194);

Порвалися струни на арфі… І арфа сумує німа (Олесь, Вибр., 1958, 97).

2. Зробитися дірявим, подраним.

— Мамо, як учора мене штовхнув Хомин Микола, а я впала, а спідничка й порвалася (Тют., Вир, 1964, 26);

// Зноситися до дірок (про одяг, взуття).

Чи бачиш, як ми обідрались! Убрання, постоли порвались, Охляли, ніби в дощ щеня! (Котл., І, 1952, 72);

— Чого ти сумний такий? — Чоботи порвались, — плачу (Тесл., З книги життя, 1949, 40).

ПОРВА́ТИСЯ² див. порива́тися¹.

ПОРВА́ТИСЯ³ див. порива́тися².