поруб

ПО́РУБ, у, ч.

1. Рубання лісу, дерев; вирубування.

Це дрова і тріски ще вогкі, — вчорашнього порубу (Сл. Гр.);

У гірських районах треба насамперед вести правильне лісове господарство, не допускати суцільних і літніх порубів на крутих схилах (Наука.., 8, 1959, 31);

Дід [лісничий] знав слово, як замовити ліс і від порубу, й від потрави (Л. Янов., І, 1959, 346).

2. Місце, ділянка, де вирубано ліс.

Пішов [Вітя] у поруб, що за ставком (Вас., II, 1959, 181);

Проти порубу дорогу перемело піском (Вол., Дні.., 1958, 55).

3. рідко. Слід від рубання.

У долині Ронсевальській Видко «поруби Роланда», — Так прозвано їх, бо лицар, Щоб собі пробить дорогу, Так смертельно, тяжко вдарив Тим своїм мечем Дюрандо В скелю, що сліди зостались І по сей день на камінні (Л. Укр., IV, 1954, 140);

// Заподіяна шаблею рана.

І вквітчався труп не маком, — порубом рицарським (Сл. Гр.).

4. заст. В’язниця, тюрма.

[Журейко:] Умислив Ульф з княгинею лукаво Тебе схопить і в поруб заточить (Коч., П’єси, 1951, 79);

Там стояла тюрма (поруб), де під вартою вже третій місяць сидів полоцький князь Всеслав (Літ. Укр., 1.Х 1968, 2);

// Погріб, що служить в’язницею.

Сміливцеві ввижалося, ніби вже потягли його до княжого двору і вкинули в яму-поруб (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 53).