потвора
ПОТВО́РА, и, ж.
1. Страхітлива фантастична істота; страховище.
— Я дрожав [тремтів] і плакав, слухаючи тих [страшних] повістей, і моя дитиняча уява сплітала мимоволі стать вуйка з усіми найстрашнішими казочними [казковими] потворами (Фр., І, 1955, 345);
У шпарку Таня зазирнула — І що ж там бачить? .. За столом Потвори гомонять кругом (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 125);
Тамара майже не спала цієї ночі. Її душили страхіття, їй ввижалися страшні потвори (Хижняк, Тамара, 1959, 189);
Медуза — в грецькій міфології потвора, на голові якої замість волосся змії, погляд її обертає усе живе на камінь (Рад. літ-во, 3, 1966, 39);
*У порівн. Купка.. татар з галасом витягала з моря.. чорний баркас, немов якусь морську потвору (Коцюб., І, 1955, 391);
Тінь ворушилась, наче казкова потвора (Смолич, Світанок.., 1953, 326);
Ей, страшно дивитись тоді на тебе [Черемоше], як кидаєшся потворою на береги, півгори за одним зубом вигризаєш, і валиш у спінене море, і з’їдаєш, і далі летиш, і гримиш, і ревеш, і хмари лякаєш (Хотк., II, 1966, 320);
// Про велетенську тварину, що вражає розмірами свого тіла.
Всі риби розбіглися й через якийсь час пригнали жабище — таке, як човен. — Чи у тобі перстень? — питає потвору велика риба (Три золоті сл., 1968, 154);
// Про бридку, негарну зовні людину або тварину, що має непропорційну будову тіла, фізичні вади тощо.
Людина була аж надто біла.. Млявий, наче з густого туману, торс, безфарбна, одутла, водяниста пика.. — Що за чорт? Що за потвора? — похолола Сахно (Смолич, І, 1958, 68);
На хазяйстві була Шаукен. Глянувши на орля, вона спалахнула: — Що це за опудало обскубане?! Забирай, забирай цю потвору! Нам такого виродка не треба! (Тулуб, В степу.., 1964, 143).
2. перен. Про люту, жорстоку і т. ін. людину, що втратила кращі моральні якості; недолюдок.
Ця потвора [Бублик], в ластовинні, — ух, вона ненавидить його (Кач., II, 1958, 34);
Гукнув він: — Стій!.. І цю гадюку, потвору в золоті й духах, урятував… (Сос., Вибр., 1941, 223);
// лайл.
[Зіна:] Злючка, потвора, носорог! І я ще, дурна, хотіла йому пробачити (Коч., II, 1956, 243).
Значення в інших словниках
- потвора — (страхітлива істота) страховисько, страховище, почвара, чудовисько, книжн. монстр, (про негарну людину) виродок, зневажл. мавпа, мацапура, машкара. Словник синонімів Полюги
- потвора — потво́ра іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- потвора — Страховище, страховисько, страхіття, страшило, прочвара, кн. монстр, гідра; (- негарних) гидомир, покруч, почвара, (- жінку) шерепа; (- лютих) недолюд, нелюд, недолюдок; пор. ВИРОДОК. Словник синонімів Караванського
- потвора — див. гидкий; привид; страшило Словник синонімів Вусика
- потвора — [потвора] -рие, д. і м. -р'і, р. мн. -ор Орфоепічний словник української мови
- потвора — -и, ж. 1》 Страхітлива фантастична істота; страховище. || Про велетенську тварину, що вражає розмірами свого тіла. || Про бридку, негарну зовні людину або тварину, що має непропорційну будову тіла, фізичні вади тощо. 2》 перен. Про люту, жорстоку і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- потвора — ПОТВО́РА, и, ж. 1. Страхітлива фантастична істота; страховище. – Я дрожав [тремтів] і плакав, слухаючи тих [страшних] повістей, і моя дитиняча уява сплітала мимоволі стать вуйка з усіми найстрашнішими казочними [казковими] потворами (І. Словник української мови у 20 томах
- потвора — И, ж., знев. Звертання до когось. Ей, ти, потворо, відійди. Словник сучасного українського сленгу
- потвора — НЕДО́ЛЮДОК зневажл., лайл. (про людину, що втратила свої людські риси й не гідна цього звання через свої потворні, жахливі вчинки, дії), НЕДО́ЛЮД зневажл., лайл., НЕ́ЛЮД перев. мн., зневажл., БУЗУВІ́Р лайл., ПОТВО́РА зневажл., ВИ́РОДОК зневажл., лайл. Словник синонімів української мови
- потвора — Потво́ра, -ри; -во́ри, -во́р Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- потвора — Потвора, -ри об. Уродъ, чудовище. О потворі піякові буду вам співати: марузатий, пелехатий, бридкий, забабраний. Гол. III. 486. Словник української мови Грінченка