потупцювати

ПОТУПЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш і ПОТУ́ПЦЯТИ, яю, яєш, док., розм.

1. Тупцювати, тупцяти (у 1 знач.) якийсь час.

Потупцювали [в’язні] трохи на місці, повсідалися. Однаково йти нема куди, а на ногах довго не встоїш (Збан., Єдина, 1959, 92);

Волька, звично потупцявши, вимірював палицею грубизну сусідньої крижини й переступав далі (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 62).

2. Піти, попрямувати куди-небудь повільно, дрібними кроками.

Лакеї.. потупцювали долі гостинцем (Фр., III, 1950, 149);

— Обережно зрізав дід одну гілочку, ранку землицею змазав і потупцював додому (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 18);

Граф закивав головою і потупцяв із своєю свічкою вниз, щось мимрячи про себе (Гончар, III, 1959, 160).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me