1. Словник української мови в 11 томах

похнюпа

ПОХНЮ́ПА, и, ч. і ж., розм. Похмура, понура людина.

[Ганна:] Чоловік у мене, він би й нічого собі, коли ж похнюпа: поскаржуся йому на свекруху, а він мовчить!.. (Кроп., II, 1958, 21).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. похнюпа — похню́па іменник чоловічого або жіночого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. похнюпа — -и, ч. і ж., розм. Похмура, понура людина. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. похнюпа — ПОХНЮ́ПА, и, ч. і ж., розм. Похмура, понура людина. [Ганна:] Чоловік у мене, він би й нічого собі, коли ж похнюпа: поскаржуся йому на свекруху, а він мовчить!.. (М. Кропивницький). Словник української мови у 20 томах
  4. похнюпа — Похнюпа, -пи об. Человѣкъ, постоянно смотрящій въ землю, угрюмый. Словник української мови Грінченка