почуватися

ПОЧУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОЧУ́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док.

1. тільки 3 ос., кому і без додатка. Ставати чутним, сприйматися слухом.

Серед темної хмари чорних думок почувався йому крик і лемент голодних та холодних людей (Мирний, І, 1954, 358);

У цій хвилині почулися в сінях кроки (Фр., VI, 1951, 191);

За Россю почувся військовий оркестр (Н.-Лев., III, 1956, 133);

Дітям аж слова почулись — стали слухати вони (Тич., II, 1957, 232);

*Образно. Враз почувся смерті строгий стук (Рильський, І, 1956, 210);

// тільки док., безос.

Все спить мертвим сном. Ось почулося — щось десь шурхнуло… (Мирний, IV, 1955, 332);

// тільки док., безос., після вигуків і прямої мови. Донестися до слуху (про людський голос).

— Поспішайте. Ваше кофе прохолоне, — раптом почулося звідкілясь згори (Смолич, І, 1958, 62);

— А нічого за це не буде? — почулося раптом із рядів (Гончар, II, 1959, 43).

2. розм. Бути в певному фізичному або духовному стані, почувати себе якось.

Тепер я почуваюся добре (Л. Укр., V, 1956, 409);

Напиши й ти мені, як мама почувається (Коцюб., III, 1956, 148);

Ще ліпше він почувався, віддихнув глибоко — віддих рівно йшов і гладко (Фр., XIII, 1954, 62);

// тільки недок., яким. Мати почуття, відчуття чогось (самотності, провини, щастя і т. ін.).

В семінарії між товаришками почувалась я самітною (У. Кравч., Вибр., 1958, 428);

— Я ні в чому не почуваюся винним. Я стою по уставу (Тют., Вир, 1964, 502);

Кобилянська почувалась би.. щасливою, якби стала піаністкою (Вітч., 3, 1962, 176);

// безос.

Може, я хоч чаєм нагріюся; щось-то погано почувається (Мирний, IV, 1955, 355);

Тиховичу теж погано почувається. Йому не то соромно, не то жалко (Коцюб., І, 1955, 218);

// тільки док., із спол. що, рідко. Одержати якийсь імпульс, що викликає зміну в настрої, самопочутті і т. ін.

Як же заспівали «вічную пам’ять», так і сам почувся, що йому якось-то стало легше на душі (Кв.-Осн., II, 1956, 88);

// тільки недок., безос. Бути перейнятим якимись почуттями.

Більш нічого не вмів би я словами розказать з того, що думалось тоді і почувалось (Л. Укр., II, 1951, 181).

Почува́тися до вини́ — відчувати за собою вину.

[Антей:] Я наче почуваюсь до вини, що я не здатен так йому служити, як би хотів (Л. Укр., III, 1952, 416);

— Пишіть, — сказав суддя до писаря, — обжалуваний не почувається до вини (Март., Тв., 1954, 95);

Почува́тися (почу́тися) на до́бре, заст. — бути в доброму настрої.

— То співай же добрим людям.., так співай, щоб чоловік на добре, а не на зле почувся! (П. Куліш, Вибр., 1969, 60);

Почува́тися (почу́тися) на душі́ — бути в певному душевному стані.

Я оце так гірко на душі почувся (Граб., І, 1959, 122);

Почува́тися (почу́тися) на зле, заст. — бути в поганому настрої;

Почува́тися (почу́тися) на (в, у) си́лі (си́лах):

а) бути при силі, здоров’ї.

Друзі називали його «двічі дідом», але він ще почувався на силі (Кучер, Голод, 1961, 449);

Коли Каркайло вже почувся.. на силах, велів [цар Сов] привести його перед себе (Фр., IV, 1950, 109);

б) мати здатність робити що-небудь.

Радити Вам, які саме книжки поперекладати — не почуваюся на силі (Коцюб., III, 1956, 121);

Справна була [Мася]! Ніхто з нею не справлявся — та й не думав, бо не почувався в силі (Свидн., Люборацькі, 1955, 81);

Почува́тися ні в сих ні в тих — почувати себе ніяково.

Прищух Тимоха, почуваючись ні в сих ні в тих (Гончар, Таврія, 1952, 50);

Почува́тися як удо́ма (до́ма) — почувати себе вільно, невимушено.

Михайло завів гостю до себе, велів їй почуватися тут як удома, а сам кинувся до Савченка (Збан., Сеспель, 1961, 442);

Випили і почуваємось як дома. Гарно і привітно, жінки вже наші з генералами жартують (Гончар, Новели, 1954, 118).

3. тільки 3 ос. Відчуватися, бути відчутним, сприйманим органами чуттів.

В хаті почувався дух застояного повітря (Коп., Лейтенанти, 1947, 181);

Потягло з моря свіжим вогким вітрецем. Почулась морська вогкість (Н.-Лев., V, 1966, 153);

Надвечір їй почувся дим (Коцюб., І, 1955, 364);

// Виявлятися, ставати помітним, відчутним.

В неладі хатньому почувається якась бурхлива нетерплячка (Л. Укр., II, 1951, 190);

Нарікання в тоні не почувалось (Головко, II, 1957, 413);

Рухнувся натовп, загомонів, посипались жарти, в яких, окрім веселощів, почувався і подив, і заздрощі, і навіть острах (Гончар, І, 1959, 48);

У зітханні тому почувся ревний жаль за могутнім колись краєм (Коцюб., І, 1955, 293);

В голосі Олександри Василівни почувся протест (Довж., І, 1958, 433);

// тільки недок., безос.

Вільніше всім стало, не почувалося напруженості (Головко, II, 1957, 46);

За його напівжартами, за веселістю почувалося, що в душі він чимось збентежений (Гончар, II, 1959, 181).

4. розм. Відчувати що-небудь.

Шрам уже й сам тоді почувсь, що треба дати собі пільгу (П. Куліш, Вибр., 1969, 155);

// Відчувати, усвідомлювати себе ким-, чим-небудь.

Ціле життя почуваюся невільницею (У. Кравч., Вибр., 1958, 270);

Високе покликання спонукало його [Я. Купалу] впродовж усього життя почуватися солдатом, бійцем, рицарем (Вітч., 6, 1967, 158);

Остап знов побачив себе серед поля, почувся втікачем (Коцюб., І, 1955, 341).

Почува́тися до обо́в’язку — вважати за свій обов’язок.

Коли напишу щось до «Вісника», то знову-таки через те, що почуваюся до обов’язку виконати свою обіцянку (Коцюб., III, 1956, 293).

5. заст., рідко. Виявляти у почуттях своє ставлення до сприйманого.

Ми старі душею стали, Серцем рано одцвіли, Почуватись перестали, Сил багацько позбули (Граб., І, 1959, 198).

6. тільки док., розм. Відчути себе вагітною.

Пожив [з дружиною] він [царевич] ще п’ятнадцять днів; почулась вона знову (Укр.. казки, 1951, 227);

Дітвори прибува: у старшої невістки двоє діточок і менша вже від середохрестя почулася… (Кв.-Осн., II, 1956, 227);

Отак гуляють, не статкують, аж поки Тодоська знов не почується. Тоді все вже набік, стане спокійна, поважна (Дн. Чайка, Тв., 1960, 84).