1. Словник української мови в 11 томах

почутий

ПОЧУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до почу́ти.

Хай же сей поклик, що ми до богів посилаєм тепера, буде почутий (Л. Укр., IV, 1954, 284);

Леночка дуже яскраво змалювала нам хлопчика,.. його дитячі мрії й почуті ним скарги дорослих (Ю. Янов., II, 1954, 11);

// почу́то, безос. присудк. сл.

Рідне слово почуто У воскреслій сім’ї (Рильський, II, 1960, 223);

// у знач. ім. почу́те, того, с. Те, що хто-небудь почув.

Бульба стоїть, вражений почутим (Довж., І, 1958, 237);

Від почутого важко стискається парубоче серце (Стельмах, Хліб.., 1959, 360).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. почутий — почу́тий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. почутий — [поучутией] м. (на) -тому/-т'ім, мн. -т'і Орфоепічний словник української мови
  3. почутий — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до почути. || почуто, безос. присудк. сл. || у знач. ім. почуте, -того, с.Те, що хто-небудь почув. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. почутий — ПОЧУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. до почу́ти. Хай же сей поклик, що ми до богів посилаєм тепера, буде почутий (Леся Українка); Леночка дуже яскраво змалювала нам хлопчика, .. його дитячі мрії й почуті ним скарги дорослих (Ю. Яновський); // почу́то, безос. пред. Словник української мови у 20 томах