1. Словник української мови в 11 томах

пошлюбити

ПОШЛЮ́БИТИ, блю, биш; мн. пошлю́блять; док., перех., нар.-поет., книжн. Узяти шлюб, повінчатися з ким-небудь.

А я тую дівчину люблю, Дівчину пошлюблю (Чуб., V, 1874, 119);

Дуже-бо захотілося йому [князеві] пошлюбити сестру ромейського імператора [Василя] (Загреб., Диво, 1968, 113).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пошлюбити — пошлю́бити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. пошлюбити — -блю, -биш; мн. пошлюблять; док., перех., нар.-поет., книжн. Узяти шлюб, повінчатися з ким-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. пошлюбити — ПОШЛЮ́БИТИ, блю, биш; мн. пошлю́блять; док., кого, нар.-поет., книжн. Узяти шлюб, повінчатися з ким-небудь. А я тую дівчину люблю, Дівчину пошлюблю (П. Чубинський); Дуже-бо захотілося йому [князеві] пошлюбити сестру ромейського імператора [Василя] (П. Загребельний). Словник української мови у 20 томах
  4. пошлюбити — ОДРУЖИ́ТИСЯ з ким і без додатка (про чоловіка, жінку — взяти шлюб), на кому (тільки про чоловіка); ПОЖЕНИ́ТИСЯ, ПОЄДНА́ТИСЯ, СПАРУВА́ТИСЯ, ПОБРА́ТИСЯ, ПРИСТРО́ЇТИСЯ розм., ПОДРУЖИ́ТИСЯ розм., ОБКРУТИ́ТИСЯ розм., ПОШЛЮ́БИТИ фольк., книжн. Словник синонімів української мови