1. Словник української мови в 11 томах

пошпурити

ПОШПУ́РИТИ, рю, риш, док., перех., розм. З силою, з розмаху кинути що-небудь кудись, у щось.

Грицько з радощів пошпурив грудомаху у вишник, де сховався Василь (Мирний, IV, 1955, 97);

Івашко згадав про останню гранату і пошпурив її назустріч німцям (Панч, Іду, 1946, 59);

Я, вибравши круглого камінця, теж підплигнув на одній нозі, розмахнувся з усієї сили і пошпурив його в море (Збан., Мор. чайка, 1959, 15);

// неперех., чим. З силою, з розмаху кинути чим-небудь у когось, щось, на когось, щось.

А Котигорошко як пошпурить тим дубком у хату — за малим хати не розвалив (Укр.. казки, 1951, 97);

Чи не пошпурив на мене отой проклятий Мина пляшкою? (Н.-Лев., II, 1956, 118).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пошпурити — пошпу́рити дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. пошпурити — див. кидати Словник синонімів Вусика
  3. пошпурити — -рю, -риш, док., перех., розм. З силою, з розмаху кинути що-небудь кудись, у щось. || неперех., чим. З силою, з розмаху кинути чим-небудь у когось, щось, на когось, щось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. пошпурити — ПОШПУ́РИТИ, рю, риш, док., кого, що і без прям. дод., розм. З силою, з розмаху кинути що-небудь кудись, у щось. Грицько з радощів пошпурив грудомаху у вишник, де сховався Василь (Панас Мирний)... Словник української мови у 20 томах
  5. пошпурити — КИ́НУТИ кого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИ розм., ЖБУРНУ́ТИ розм., ЖБУ́РИТИ розм., ШВИРГНУ́ТИ розм., ШВИРГОНУ́ТИ підсил. розм., ШВА́РКНУТИ розм. Словник синонімів української мови
  6. пошпурити — Пошпурити, -рю, -риш гл. Швырнуть. Мнж. 117. Як пошпуре коляку туди, де вона вперве лежала, так та коляка в землю і породилась. Драг. 23. Словник української мови Грінченка