1. Словник української мови в 11 томах

пощастити

ПОЩАСТИ́ТИ, и́ть, док., безос., кому. Успішно здійснитися (про щось очікуване, задумане).

На покрову повернув Прокіп. Йшла чутка, що йому не пощастило. Зразу не міг найнятися, бо народу найшло більше, ніж треба, і ціни впали (Коцюб., II, 1955, 29);

— Однак мені все ж шалено пощастило, що я застав дома вас! (Коз., Листи.., 1967, 178);

// з інфін. Успішно здійснити якийсь намір.

— Нарешті нам пощастило зустріти здобич (Ю. Янов., II, 1958, 153);

Того вечора мені пощастило поговорити з деякими кореспондентами (Кучер, Чорноморці, 1956, 336);

// з інфін. Випасти (про щасливу нагоду).

За юних років мені пощастило слухати кобзаря Михайла Кравченка (Рильський, IX, 1962, 202).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пощастити — пощасти́ти дієслово доконаного виду безос. Орфографічний словник української мови
  2. пощастити — [пошчаститие] -стит' Орфоепічний словник української мови
  3. пощастити — -ить, док., безос., кому. Успішно здійснитися (про щось очікуване, задумане). || з інфін. Успішно здійснити якийсь намір. || з інфін. Випасти (про щасливу нагоду). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. пощастити — ПОЩАСТИ́ТИ, и́ть, док., безос., кому. Успішно здійснитися (про щось очікуване, задумане). На покрову повернув Прокіп. Йшла чутка, що йому не пощастило. Зразу не міг найнятися, бо народу найшло більше, ніж треба, і ціни впали (М. Словник української мови у 20 томах
  5. пощастити — ЩАСТИ́ТИ безос. кому (складатися щасливо, успішно), ТАЛАНИ́ТИ, ВЕЗТИ́, ВДАВА́ТИСЯ (УДАВА́ТИСЯ), ФОРТУ́НИТИ, ВЕСТИ́СЯ розм., ІТИ́СЯ (ЙТИ́СЯ) розм., ЩАСТИ́ТИСЯ розм., ПЛУ́ЖИТИ розм. рідко, ДОБРИ́ТИСЯ діал., ПАЙДИ́ТИ діал. — Док. Словник синонімів української мови
  6. пощастити — Пощасти́ти, -ти́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. пощастити — Пощастити, -ти́ть гл. безл. Посчастливиться. Мені пощастило дешево купити. Черк. у. Словник української мови Грінченка