1. Словник української мови в 11 томах

прехороше

ПРЕХО́РОШЕ, також у сполуч. із сл. хороше, розм. Присл. до прехоро́ший.

У кімнаті стала [Галя] вбиратися. І що то вирядилася — хороше та прехороше! (Кв.-Осн., II, 1956, 320);

Кватирка в вікні була одчинена, а проти вікна на дерезі сидів соловейко, та так же виспівує прехороше та голосно! (Н.-Лев., І, 1956, 65);

// у знач. присудк. сл.

Побачивши Ївгу, увів [губернатор] її в горницю. А в горниці тій хороше та прехороше, гарно та прегарно! (Кв.-Осн., II, 1956, 287).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. прехороше — прехо́роше прислівник незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
  2. прехороше — також у сполуч. зі сл. хороше, розм. Присл. до прехороший. || у знач. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. прехороше — ПРЕХО́РОШЕ, також у сполуч. зі сл. хороше, розм. Присл. до прехоро́ший. У кімнаті стала [Галя] вбиратися. І що то вирядилася – хороше та прехороше! (Г. Словник української мови у 20 томах