приборкувач
ПРИБО́РКУВАЧ, а, ч. Той, хто приборкує тварину, тварин (перев. диких).
Звір не хоче йти на місце, гарчить і заміряється на німця лапою. Тоді приборкувач виймає з кобури зброю (Ю. Янов., II, 1958, 137);
Леду побачив я там, Тіндарея дружину, В неї від нього відважні сини народилися — Кастор, Коней приборкувач, та Полідевк (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 199);
Червоними осатанілими очима тупо дивився [бугай] на своїх приборкувачів і стояв непорушно, як статуя, навіть дозволяв наблизитися до себе (Тют., Вир, 1964, 114);
// перен. Той, хто приборкує, втихомирює, підкоряє кого-, що-небудь.
«От побуду трохи й побіжу туди», — вирішує Надя, ніби вона справді може чимось допомогти приборкувачам вогню (Цюпа, Краяни, 1971, 394);
Герцен лишився непохитним у своїх діях, скерованих на підтримку Польщі, завзято бичуючи «приборкувачів, катів, вішателів Олександра II» (Рильський, III, 1956, 55).
Значення в інших словниках
- приборкувач — прибо́ркувач іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- приборкувач — (звірів) муштрувальник, дресирувальник. Словник синонімів Караванського
- приборкувач — див. сильний Словник синонімів Вусика
- приборкувач — [приеборкувач] -ча, ор. -чеим, м. (на) -чеив'і/-чу, мн. -ч'і, -ч'іў Орфоепічний словник української мови
- приборкувач — -а, ч. Той, хто приборкує тварину, тварин (перев. диких). || перен. Той, хто приборкує, втихомирює, підкоряє кого-, що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- приборкувач — ПРИБО́РКУВАЧ, а, ч. Той, хто приборкує тварину, тварин (перев. диких). Звір не хоче йти на місце, гарчить і заміряється на німця лапою. Тоді приборкувач виймає з кобури зброю (Ю. Словник української мови у 20 томах
- приборкувач — ДРЕСИРУВА́ЛЬНИК, ПРИБО́РКУВАЧ. Я дивився на тих звірят, а сам думав: виросту, обов'язково дресирувальником буду (Ю. Збанацький); Леви перекидаються, гарчать, але слухняно роблять все, що від них вимагає німець-приборкувач (Ю. Яновський). — Пор. 1. дресирува́ти. Словник синонімів української мови