пригожий

ПРИГО́ЖИЙ, ПРИГО́Ж, а, е.

1. нар.-поет. Те саме, що го́жий 1.

— Балабуха чоловік вчений, пригожий, має вже парафію (Н.-Лев., III, 1956, 54);

Пригож мій дядько, Радя Локотош. У нього зір — як зорі в морі (Сос., II, 1958, 347);

На козаку й рогожа пригожа (Номис, 1864, № 786);

// у знач. ім. приго́жий, жого, ч.; приго́жа, жої, ж. Гарна, вродлива людина.

Ой, з-за гори вітер віє, Там пригожий жито сіє, Ой, там ходить чумак гожий Та на личеньку кращий рожі (Укр. лір. пісні, 1958, 539).

2. розм. Те саме, що го́жий 3.

Вона привикла дома, що її батько про все старався.. Коли ж вийшла за панотця, переконалася, що її муж ні до чого не пригожий (Март., Тв., 1954, 355);

Я не вірю, що пригож Нам лиш мажор, а сум кінчається (Бичко, Простота, 1963, 66);

// Відповідний для чого-небудь.

В неділю я не мав пильної роботи, ходив по лісі, лежав у холодку та думки думав, і вернувся вечором додому в настрої, дуже пригожім до писання поезій (Мак., Вибр., 1954, 141);

// Зручний (про момент, час і т. ін.).

Мотря цілий вечір водить за нею напруженими очима і вичікує пригожого моменту, щоб одверто поговорити з сестрою (Вільде, Пов. і опов., 1949, 220).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

пригожий

Значення в інших словниках