призваний
ПРИ́ЗВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до призва́ти 1.
Призваний до армії одразу по закінченні школи, молодий хлопчина, менш ніж за рік після призову, встиг побувати солдатом, важко пораненим, оточеним і, зрештою, полоненим (Коз., Гарячі руки, 1960, 42);
— А я призваний. — Клунний сидобув з кишені призивну повістку (Довж., Зач. Десна, 1957, 329).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- призваний — при́званий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- призваний — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до призвати 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- призваний — ПРИ́ЗВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до призва́ти 1. Призваний до армії одразу по закінченні школи, молодий хлопчина, менш ніж за рік після призову, встиг побувати солдатом, важко пораненим, оточеним і, зрештою, полоненим (В. Козаченко); – А я призваний. Словник української мови у 20 томах