1. Словник української мови в 11 томах

прийменник

ПРИЙМЕ́ННИК, а, ч., грам. Незмінне службове слово, що вказує на відношення керованого іменника, а також займенника і числівника до керуючого слова.

Прийменники бувають прості або первісні (в, на, при, під, над і т. д. ) і складені (попід, поміж, поза, з-під) (Сл. лінгв. терм., 1957, 137);

Зрозуміло, що не можуть виступати в ролі логічних центрів службові частини мови — прийменники й сполучники, які не мають самостійного значення, а служать для виявлення відношень та зв’язків між словами (Худ. чит.., 1955, 106).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. прийменник — прийме́нник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. прийменник — [приеймен:иек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  3. прийменник — -а, ч., лінгв. Незмінне службове слово, що вказує на відношення керованого іменника, а також займенника і числівника до керуючого слова. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. прийменник — ПРИЙМЕ́ННИК, а, ч., лінгв. Незмінне службове слово, що вказує на синтаксичне підпорядкування іменника, а також займенника і числівника. Прийменники бувають прості або первісні (в, на, при, під, над і т, д,) і складені (попід, поміж, поза, з-під) (з наук. Словник української мови у 20 томах
  5. прийменник — Несамостійна (службова) частина мови, яка узагальнено вказує на різні відношення і виражає в єдності з граматичними формами граматичну залежність іменників та ін. субстантивних слів від дієслів, іменників, прикметників та прислівників, напр., їхати до міста, через хворобу, за річкою. Універсальний словник-енциклопедія
  6. прийменник — Прийме́нник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)