принукувати
ПРИНУ́КУВАТИ, ую, уєш і ПРИНУКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка, розм.
1. Те саме, що підганя́ти 1.
— Який же в вас начальник? Чи добрий чоловік? Чи робочий? Чи, може, тільки ладен повсякчас кричати, та принукувати, та поганяти? Знаю я ті начальства! (Н.-Лев., VI, 1966, 31);
// Примушувати до чого-небудь.
На землі нашого брата значно більше, аніж пана, і ми повинні принукати його до праці, а не він нас (Ле, Україна, 1940, 204).
2. Те саме, що спонука́ти.
Серце йому набрякало від тих же почуттів, які лящати й заливатися принукували соловейків (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 322);
Ліс нині наче зачарований, такий гарний. Тиша в нім панує. Спокій, глибина немов принукає чоловіка що раз, то більше вглиб (Коб., III, 1956, 444).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- принукувати — прину́кувати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- принукувати — див. примушувати Словник синонімів Вусика
- принукувати — -ую, -уєш і принукати, -аю, -аєш, недок., перех. і без додатка, розм. 1》 Те саме, що підганяти 1). || Примушувати до чого-небудь. 2》 Те саме, що спонукати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- принукувати — ПРИНУ́КУВАТИ, ую, уєш і ПРИНУКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого і без дод., розм. 1. Те саме, що підганя́ти 1. – Який же в вас начальник? Чи добрий чоловік? Чи робочий? Чи, може, тільки ладен повсякчас кричати, та принукувати, та поганяти?... Словник української мови у 20 томах
- принукувати — ПІДГАНЯ́ТИ (ПІДГОНИТИ) (примушувати або допомагати швидше йти, їхати), ПОГАНЯ́ТИ, ГНА́ТИ, НАГАНЯ́ТИ (НАГО́НИТИ) розм., НУ́КАТИ розм., ПРИНУ́КУВАТИ розм., ПРИСПІ́ШУВАТИ (ПРИСПІША́ТИ) діал. — Док.: підігна́ти, нагна́ти, прину́кати, приспіши́ти. Словник синонімів української мови
- принукувати — Принукувати, -кую, -єш гл. Принуждать, понуждать. Тут треба все принукувати палицею, нагаєм, та й тим нічого не вдієш. Левиц. І. 476. Словник української мови Грінченка