присвист

ПРИ́СВИСТ, у, ч.

1. Свист, яким супроводжують пісню, танець або якусь дію.

В цю пізню пору аж луна з виляском йшла від веселих музик із присвистом та притоптуванням закаблуків (Смолич, Мир.., 1958, 71);

Йдуть у поле трактористи — Плугарі, Йдуть з піснями та присвистом На зорі (Воронько, Три покоління, 1950, 53);

Все ближче бурхала пісня, і ось, коли вже на завершення пісні повітря несподівано розітнулось молодецьким кавалерійським присвистом, Яресько завмер! (Гончар, Таврія.., 1957, 528).

2. Свистячий звук, що супроводжує голос, дихання, кашель, зітхання і т. ін.

Я рішуче не можу чути того здушеного, з присвистом віддиху, що, здається, сповняє собою весь дім (Коцюб., І, 1955, 414);

Кажан говорив з присвистом — може, в нього був такий зуб у роті з дірочкою, що свистів (Донч., II, 1956, 371);

З верхньої полиці [вагона] чути хропіння з якимсь дивним важким присвистом (Кол., На фронті.., 1959, 17);

Нараз чутно з дороги довге, надривне бухикання, з пищиками, з присвистом, із прокльонами (Мик., І, 1957, 36);

// Свистячий звук, призвук, утворюваний рухом повітря, тертям об який-небудь предмет і т. ін.

Аж ось із присвистом гарматного снаряда шарпнув вітер і, здавалося, затріщали щогли на пароплаві (Трубл., Лахтак, 1953, 7);

Терпко рипить сніг під ногами, з присвистом скавучить під полозками саней (Кир., Вибр., 1960, 300);

Відколи пам’ятаю себе, я люблю вітряки, люблю.. гудіння млинових жорен, і присвист, і зітхання ковша, коли він вбирає в себе зерно (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 114).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

присвист

Значення в інших словниках